Роль міжбанківського кредиту у формуванні банківських ресурсів

Положення про механізми рефінансування банків, затверджене постановою Правління НБУ від 28.02.2002 р. № 82, розширило перелік вимог до векселів суб’єктів господарської діяльності. Зокрема, строк платежу за векселем не повинен перевищувати 270 днів з дати його складання, термін урахування векселя банком до дати звернення до НБУ за рефінансуванням строком до 14 днів має бути не менш як 10 днів, а за строком до 180 днів — не менш як 30 днів. Розмір кредиту рефінансування не повинен перевищувати 70 % від балансової вартості врахованих векселів.

Стабілізаційний кредит надається з метою підтримки виконання комплексу заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення банків. Цей вид кредиту надається центральним банком: банку-санатору, що здійснює санацію проблемного банку; на підтримку ліквідності та/або підвищення фінансової стійкості банку.

Необхідність стабілізаційного кредиту обумовлена різними факторами. Так, хиби у фінансовому стані банку обмежують або взагалі позбавляють його можливості одержання кредитів від інших банків. В умовах економічної нестабільності, масового вилучення власниками депозитів з банків стабілізаційний кредит центрального банку сприяє регулюванню потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, це справляє позитивний вплив на кредиторів банку, запобігаючи паніці серед них чи зменшуючи її рівень, а також сприяє відновленню довіри до банківської системи. Причинами надання банкам стабілізаційного кредиту можуть бути такі, що безпосередньо не пов’язані з вадами в їх діяльності. Фінансово стійкий банк, узявши на себе борг банку, який перебуває у режимі фінансового оздоровлення банку, може отримати від Національного банку України стабілізаційний кредит, причому на особливих (порівняно з іншими банками) умовах.Кредити для підтримання ліквідності зумовлені необхідністю регулювання ліквідності та платоспроможності банків. Банки отримують короткострокові кредити для завершення і врегулювання міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування, для додержання деяких економічних нормативів, що регулюють банківську діяльність, для виконання своїх зобов’язань перед вкладниками та кредиторами банку.

Важливим є питання щодо способу надання центральним банком кредитів банкам. Спочатку Національний банк України надавав кредит у вигляді дебетових сальдо за кореспондентськими рахунками банків і прямих централізованих кредитів. Утворення дебетових сальдо кореспондентських рахунків могло свідчити як про тимчасову потребу банків у коштах для регулювання поточної ліквідності, так і про хиби у їх фінансовому стані. Останнє для вітчизняних банків було характернішим. Зазначимо, що дебетове сальдо на коррахунку виникало автоматично. Такий кредит не мав чітко визначеного цільового спрямування та забезпечення, свідчив про неузгоджене використання банками ресурсів центрального банку.

Прямі централізовані кредити полягають у наданні центральним банком позичок іншим банкам. Такі кредити були спробою підтримати конкретний банк і/або підприємства окремих галузей економіки в кризових умовах. Так, надання НБУ кредитів (за завданням уряду) через комерційні банки на цільове кредитування промислових і сільськогосподарських підприємств не могло не позначитися на ринку міжбанківських кредитів, оскільки значна частка ресурсів потрапляла до неефективних підприємств. Це було причиною банкрутства (або поганого фінансового стану) значної кількості українських банків. Вадою прямих централізованих кредитів був їх емісійний характер і пільговий розмір процентної ставки. Останнє призводило до того, що окремі українські банки спрямовували суми централізованого кредиту іншим банкам, які, у свою чергу, використовували ці ресурси, але під більш високий розмір процентних ставок. Нарешті, централізованим прямим кредитам більше властивий адміністративний характер розподілу ресурсів.

Централізовані прямі кредити передували появі кредитів на рефінансування банків, які надаються центральним банком під відповідне забезпечення. Національним банком України використовувалися і використовуються різні механізми рефінансування банків. Ці механізми, залежно від ситуації в економіці та на грошовому ринку, зазнавали відповідних змін, спрямованих на підвищення рівня їх ефективності. Найістотніші зміни пов’язані із затвердженим Правлінням НБУ Положенням про механізми рефінансування комерційних банків України.

Зміни в сфері рефінансування безпосередньо спричинюються процесом становлення та розвитку Європейської системи центральних банків, ринкового реформування економіки Украї¬ни. НБУ поступово освоює методи кредитування, що є загальноприйнятими у світовій практиці. Відтепер Національний банк України застосовує такі механізми рефінансування банків: рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку; надання стабілізаційного кредиту; операції купівлі-продажу державних цінних паперів та казначейських зобов’язань на від¬критому ринку. Основні умови функціонування механізмів рефінансування банків можна узагальнити та згрупувати за низкою ознак (табл. 4.6).

Наведений у табл. 4.6 порівняльний аналіз механізмів рефінансування банків України характеризує основні відмінності між ними в аспектах як організаційних, так і сутнісних. Наскільки на практиці ефективними будуть зазначені механізми рефінансування сьогодні однозначно оцінити складно, оскільки згадане вище положення набрало чинності з кінця січня 2001 р., а у лютому 2002 р. до нього були внесені зміни. Однак окремі умови здійснення рефінансування банків викликають зауваження, потребують уточнення та вдосконалення.