Роль міжбанківського кредиту у формуванні банківських ресурсів

усьогокредитні аукціониломбардні кредитиоперації РЕПОінші ме-ханізми

199280…———…

199319068,5———68,5

1994225,9124,9264,0——115,2

1995131,082,183,0110,0—60,4

199662,351,852,664,4—41,0

199724,625,221,731,421,819,7

199861,652,7—54,454,147,8

199950,044,0—61,159,733,0

200030,629,6—30,928,0—

200119,720,216,520,422,021,0

Операція РЕПО складається з двох частин, для її здійснення укладається договір між учасниками ринку (НБУ та банками) про продаж/купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного їх продажу/купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну. Купівля/продаж державних цінних паперів здійснюється як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок банків на участь в операціях РЕПО. НБУ залежно від строку здійснює такі види операцій прямого та зворотного РЕПО:

нічне РЕПО (термін дії — один день). Процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція РЕПО;

строкове РЕПО (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і фіксований на час проведення операції.

Отже, операції РЕПО є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу за здійснення НБУ грошово-кредитної політики.Продавати і купувати банківські ресурси можуть не лише банки—юридичні особи, а й їхні філії. Проте таке право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу. Це сталося після того, як НБУ заборонив у 1995 р. банківським установам, які не є юридичними особами, одержувати та надавати міжбанківські кредити. Фактично ринок міжбанківських ресурсів розділився на внутрішньобанківський і міжбанківський. Цьому також сприяла організація в Україні ефективних систем міжбанківських розрахунків, зокрема системи електронних платежів (СЕП) і власних внутрішньобанківських платіжних систем (ВПС) філійних банків.

Створення внутрішньобанківських ринків ресурсів пов’язано з метою оптимізації управління банком, підвищенням його фінансової стійкості та прибутковості. В одних банках діяльність внутрішньобанківського ринку значною мірою регулюється ринковими механізмами, в інших — знаходиться під жорстким адміністративним контролем головного банку. У першому випадку вартість ресурсів визначають переважно попит і пропозиція. Головний банк може надати право своїм філіям виходити на міжбанківський ринок від його імені. Укладена філіями угода набуває чинності лише після підтвердження її банками—юридичними особами. Фактично угода укладається між банками—юридичними особами, однак ресурси можуть бути відправлені (залежно від способу міжбанківських розрахунків) безпосередньо від філії-продавця до філії-покупця. У другому випадку операції купівлі-продажу ресурсів філії здійснюють на внутрішньобанківському ринку. Надлишок ресурсів одних філій головним банком перерозподіляється між філіями, які мають потребу в додаткових ресурсах. Модель обслуговування кореспондентського рахунка визначає можливості головного банку оперативно здійснювати управління власними ресурсами. Головним банком установлюється розмір плати за надані (отримані) філіями ресурси, а також порядок сплати процентів. Якщо пропозиція на внутрішньобанківському ринку перевищує попит, головний банк централізовано розміщує «придбані» у філій вільні ресурси на міжбанківському ринку.