Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки

За рівнем обчислення виділяють заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим післяподатковим доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні — як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням. Слід ураховувати відмінності між ВВП і валовим національним чи наявним доходами, які на практиці є дуже суттєвими.

ВВП — це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду. Однак ВВП не враховує первинні доходи, зароблені за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується ширший показник — валовий національний дохід (ВНД), який враховує як ВВП, так і чисті первинні зовнішні доходи. Різниця між ВНД та ВВП утворюється за рахунок чистого доходу, отриманого від операцій у міжнародному обміні. Отже, ВНД відображає внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті зовнішні первинні доходи. Наголосимо, що за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий наявний дохід (ВНДН), який обчислюється як сума ВНД і чистих зовнішніх поточних трансфертів. ВНДН характеризує вторинний розподіл доходу, включає в ресурсній частині отримані з інших країн поточні трансферти, а у витратній — сплачені іншим країнам поточні трансферти.

Розрізняють також валові та чисті заощадження. Валові заощадження розраховуються як різниця між валовим наявним доходом (ВНДН) та кінцевим споживанням. Останнє свідчить про отримані загальноекономічні результати і включає споживчі витрати домогосподарств і державні закупівлі товарів і послуг.

Стимулювання процесів нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання, макроекономічне регулювання спираються на чисті заощадження, тобто валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації). Як зазначається в Посланні Президента України до Верховної Ради України, «для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менше як до 20% ВВП» [182, с. 9].

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економіч¬ному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і врешті-решт економічну могутність країни та добробут її населення. Для досягнення головної мети суспільства — максимізації рівня задоволення своїх потреб — є необхідним зростання ефективності національної економіки, макроекономічної стабільності. Передумова цього — постійне тяжіння ринку до рівноваги між доходами і видатками. В реальному економічному кругообігу рівновага забезпе¬чується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП. Рівноважний ВВП визначається, зокрема, за методом «вилучення-ін’єкції». У спрощеному варіанті (в закритій економіці) модель економічної рівноваги за цим методом має вигляд: «заощадження = інвестиції». З урахуванням держави вилучення доповнюються чистими податками, а ін’єк¬ції — державними закупівлями. Отже, наведена модель зводиться до рівноваги між національними заощадженнями та інвестиціями.

Зовнішня торгівля також впливає на модель економічної рівноваги, яка після цього відбиває рівняння: у лівій частині — співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями, у правій — чистий експорт. Це означає, що за умов дефіциту національних заощаджень певна частка інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу, а за умов їх надлишку певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземних країн. Зауважимо, що існує також зв’язок між державним бюджетом і платіжним балансом: зростання бюджетного дефіциту зменшує національні заощадження і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого імпорту капіталу.

Визначення ролі заощаджень і ролі банків у їх формуванні та використанні можна звести до таких основних положень.

По-перше, держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричинює негативні процеси в економіці. Банківська система в своїй монетарній політиці повинна виходити з того, що економічні межі її кредитної та інвестиційної діяльності визначаються національними заощадженнями. Порушення такої межі загрожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією.По-друге, звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулювальну роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, неефективно. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.