Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки

Заощадження та їх роль у формуванні банківського капіталу

У розв’язанні завдань формування, дальшого розвитку та вдосконалення ресурсної бази банківської системи центральне місце посідає проблема заощаджень. Досліджуванням її присвячені праці всесвітньо відомих вчених минулого, а також сучасних зарубіжних і вітчизняних економістів. Однак існує значне коло теоретичних і практичних питань, що потребують подальшого ви-вчення. Одне з них — визначення сутності заощаджень та їх класифікація. З цього питання в теорії заощаджень є багато розбіжностей та невизначеностей, що пов’язано зі складністю та багатогранністю цієї економічної категорії.

У науковій літературі, якщо розглядати її в ретроспективі, існують різні трактування сутності заощаджень. Так, Дж. М. Кейнс визначав заощадження як надлишок доходу над тим, що витрачено на споживання. Розуміти під цим терміном що-небудь інше було б, звичайно, дуже незручно і вело б до плутанини [129, с. 71]. У книзі «Мікроекономіка» наводиться таке визначення цього поняття: «Заощадження — різниця між використовуваним індивідом доходом і його видатками на споживання. Та частина доходу, яка не споживається» [204, с. 622]. Е. Дж. Доланд і Д. Ліндсей під заощадженнями розуміють ту частину доходів сімейних господарств, яка не використовується ними для придбання товарів і послуг, а також сплати податків [109, с. 400]. У підручнику «Економікс» заощадження тлумачаться як дохід після сплати податків, не використаний на придбання споживчих товарів [149, с. 396]. Дж. Сломан, визнаючи сутність заощаджень, не пов’язує їх з витратами на споживання: «Заощадження — це дохід, який домашні господарства (і компанії) прагнуть не витрачати, а відкладати на майбутнє» [246, с. 575].

Виходячи з цих і деяких інших визначень поняття «заощадження», можна виснувати таке:

взагалі західна версія визначення заощаджень ґрунтується на твердженні про створення їх у домашньому господарстві. Однак формування заощаджень відбувається і в таких секторах економіки, як фірми та держава;

простежується еволюція поглядів економістів стосовно того, що джерелом заощаджень є сукупні доходи, а не лише їх частина — поточні доходи;

витратами вважаються не лише придбання товарів і послуг, а й сплата податків.

Природу заощаджень досліджували і радянські економісти. Більшість їх розглядала заощадження як невикористану на поточні потреби частину особистого доходу. Так, за Ю. М. Белугіним заощадження — це тимчасово не використана на поточні потреби частина особистого доходу, яка вкладається громадянами в кредитні установи або залишається на руках у населення і нагромаджується [75, с. 4]. На думку інших економістів, грошові заощадження — це індивідуальне нагромадження грошових сум, які є частиною трудових доходів [115, с. 3]. Як бачимо, цим визначенням притаманні ідеологічне нашарування, а також акцентування уваги на трудовому характері заощаджень; у них не простежується мета заощаджень, визнається формування останніх лише у населення. Варто наголосити, що внесення у процес дослідження ідеологічних нашарувань не сприяло об’єктивному та глибокому вивченню економічної суті заощаджень.

Ю. І. Кашин розглядає створення заощаджень як кристалізацію частини грошових доходів населення з метою задоволення майбут¬ніх потреб [127, с. 7]. І хоча це визначення містить мету заощаджень, воно не позбавлене вад, притаманних науковим уявленням радянського періоду (зокрема у ньому увага акцентується на частині доходів, тобто лише на грошових доходах населення).

Іншої думки щодо визначення суті заощаджень дотримуються Б. В. Ракитський та О. М. Шохін. Під грошовими заощадженнями населення вони розуміють сукупність грошових коштів — по¬ступово сформовану і ту, що формується за рахунок частини поточних доходів, необхідну населенню для забезпечення безперервного процесу споживання та його підвищення відповідно до усталених закономірностей, умов і форм реалізації та зростання необхідного продукту [187, с. 233]. Зазначимо, що однією з вад такого трактування є твердження авторів про те, що заощадження спричиняють підвищення рівня споживання. Проте заощадження є невикористаною частиною доходів і тому не можуть привести до підвищення споживання.Не позбавлені наведених вище вад і трактування суті заощаджень в сучасній українській та російській економічній літературі. Так, у «Большом бухгалтерском словаре» заощадження визначаються як нагромаджувана частка грошових доходів, призначених для задоволення потреб у майбутньому [81, с. 409]. В «Экономической энциклопедии» наголошується, що заощадження — це частина грошових доходів населення, не використана для поточних споживчих потреб. Разом з тим вони розглядаються у двох аспектах: як функція грошей, тобто заощадження є частиною грошових коштів з відносно тривалим строком обігу, і як потенційний попит споживачів, пов’язаний з формуванням купівельного фонду населення [236, с. 712, 713]. У підручнику «Мікроекономіка і макроекономіка» зазначається, що «та частина доходу, яка не використовується на поточне споживання, є заощадженнями домогосподарств» [160, с. 222].