Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки

Незважаючи на те, що грошові доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Так, якщо у 1998 р. приріст споживчих цін становив 20 % і був майже вдвічі вищим, ніж у 1997 р. (10,1 %), то у 2001 р. він становив 6,1% проти 25,8 % у 2000 р. Номінальні грошові доходи населення порівняно з 1997 р. збільшилися на 8,8 %, проте реальні грошові доходи, визначені за винятком обов’язкових платежів, добровільних внесків і впливу інфляції, знизилися на 1,6 %. У 1999 р. номінальні грошові доходи населення порівняно з 1998 р. зросли на 12,9 %, проте реальні грошові доходи знизилися на 8,0 %. У 2001 р. номінальні доходи населення збільшилися на 25,2 % (у 2000 р. — на 40,5 %), а реальні — лише на 9 % (у 2000 р. — на 9,9 %).У загальному плані заощадження домашніх господарств — це особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні (або внутрішні) заощадження. У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетично заощадження мають покривати бюджетний дефіцит та від’ємне сальдо платіжного балансу. За нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Одержані від них позички можна назвати іноземними (чи зовнішніми) заощадженнями. Ситуація, за якої суб’єкти економіки споживають більше, ніж заробляють, означає, що вони живуть у борг, а заощадження у такій ситуації набувають значення від’ємних заощаджень. На кінець 1999 р. зовнішній борг України становив 12,4 млрд дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко зростало: у 1997 р. — 22,9 % ВВП, у 1998 р. — 41,8, у 1999 р. — 54,2 % [182, с. 8]. За 2000 р. державний зовнішній борг було зменшено на 2,5 млрд дол. І це відбулося навіть за відсутності зовнішнього кредитування економіки з боку міжнародних фінансових організацій. Державний зовнішній борг у 2001 р. скоротився на суму понад 1,16 млрд грн. — з 43,44 млрд грн. (7,99 млрд дол.) на кінець 2000 р. до 42,27 млрд грн. (7,98 млрд дол.).

За формою нагромадження вартості розрізняють заощадження грошові, натурально-речові та фінансові активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм і держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся сукупність господарських зв’язків реалізується через систему вартісних відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов’язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власникові споживчу вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та недепозитне розміщення коштів у фінансових установах. У свою чергу, грошові заощадження можуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб’єктами економіки заощаджень у грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна в натурально-речовій формі — товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.

Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник і можливість знецінення грошей підштовхнули частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права. Корпоративні права — це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб’єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Таке явище породжує невизначеність у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, що й спричинює зберігання заощаджень в інших формах.

Власники заощаджень, визначаючись щодо їх форми, враховують низку сучасних вимог, зокрема такі: можливість оперативно розпоряджатися заощадженнями, використовуючи новітні тех¬нології (Інтернет, пластикові картки, банкомати тощо); заощадження повинні «працювати», приносити власникові дохід; можливість брати безпосередню участь у виборі активів, в які розміщуються заощадження; можливість заощаджувати не тільки в значних розмірах; поєднання заощаджень з досягненнями фінансового інжинірингу.

Між різними формами нагромадження заощаджень існують взаємозв’язок і взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі через неможливість придбати товари та послуги тоді, коли це потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча неврегульованість тощо спричинюють неможливість формування заощаджень у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій формі або нагромадження в іноземній вільно конвертованій валюті.За мотивами утворення заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані. Виходячи з того, що мотиви — це підстава, привід для певних дій та вчинків людини, можна вважати, що вони є явищем суб’єктивним, психологічного порядку. Огляд економічної літератури з аналізу мотивів формування заощаджень дає змогу стверджувати, що ними можуть бути: