Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки

Деякі автори, на наш погляд, не зовсім логічно визначаючи суть заощаджень, зводять її до частини заробітної плати, яка не використовується на поточні потреби і відкладається на непередбачені випадки або забезпечення у старості, на придбання товарів тривалого користування та товарів, які дорого коштують, нерухомості [104, с. 199, 200]. Тут ідеться лише про формування заощаджень за рахунок одного з видів доходів, які отримує населення, що не відповідає дійсності. Крім того, не можна погодитися з чітко обмеженим переліком мотивів формування заощаджень, яких насправді значно більше.

Підсумовуючи викладене, наголосимо, що попри широке застовування в економічній літературі та на практиці терміна «заощадження» характерним для досліджень у даній сфері є відсутність чітко окреслених підходів до трактування суті цього по¬няття. На наш погляд, визначаючи суть заощаджень, слід виходити з таких основних положень:

незважаючи на те, що в ринковій економіці переважає приватна власність, заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб’єктів економіки, як фірми та держава;

слід ураховувати сукупні доходи суб’єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види;

одержувані суб’єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі;

доходи можуть використовуватися не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів;

абстрагування від ідеологічних нашарувань у визначенні заощаджень сприятиме повнішому розумінню їх економічної при¬роди.

За такого підходу можна дати таке формулювання сутності заощаджень: заощадження — це частина доходів суб’єктів економіки, не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

З’ясувати сутність заощаджень допомагає їх класифікація за різними ознаками. Ці ознаки, кожна з яких характеризує сутність заощаджень з того чи іншого боку, доповнюють одна одну, прямо чи опосередковано взаємопов’язані і створюють цілісне розуміння сутності поняття «заощадження».

Оскільки поняття «заощадження» є багатогранним, то далі розглядатимуться лише ті з класифікаційних ознак, які безпосередньо пов’язані з можливостями практичного використання заощаджень для формування ресурсної бази банків (рис. 1.1).

За належністю до інституціональних секторів економіки виділяють заощадження: нефінансових корпорацій; фінансових корпорацій; держави (державних установ); домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Виходячи з того, що основними суб’єктами ринкових відносин є фірми, тобто виробники товарів (робіт, послуг), держава та домашні господарства, розрізняють заощадження фірм, держави та домашніх господарств. Оскільки в ринковій економіці переважає приватна власність, а отже, власниками фірм є фізичні особи — суб’єкти домашніх господарств, то більшість версій теорій заощаджень, особливо західних, виходить саме з формування їх у домашніх господарствах. Останні є споживчими одиницями та учасниками виробничої діяльності у двох формах: постачання робочої сили для різних типів інституціональних одиниць і безпосередньої зайнятості на власних, некорпоративних підприємствах.

Усі доходи, які отримують домашні господарства, можна розділити на такі групи: дохід за працю; дохід від власності, тобто економічна вигода, отримана власником невироблених активів (матеріальних і нематеріальних) і фінансових активів у результаті передання їх для використання іншій інституціональній одиниці; трансфертні доходи, серед яких основне місце посідають пенсії, стипендії та інші соціальні виплати.

Заощадження фірм формуються за рахунок прибутку та амортизації. В Україні проблема заощаджень фірм є надзвичайно складною, оскільки значна кількість підприємств є збитковими. У цій площині сконцентровано цілий вузол питань як економічного, так і соціального характеру, що потребують свого вирішення.

Рис. 1.1. Класифікація видів заощадженьОдним з першочергових питань є зниження розміру податків, спрощення системи їх нарахування і справляння. Державні заощадження мають місце у разі перевищення бюджетних доходів над бюджетними витратами. Вони визначаються як різниця між чистими податками та державними закупівлями товарів і послуг. Бюджетний дефіцит впливає на процес «заощадження — інвестиції» через механізм монетизації дефіциту. У довгостроковому періоді державні закупівлі однозначно негативно впливають на економічний розвиток, витискуючи інвестиції. У короткостроковому періоді збільшення державних закупівель веде до приросту доходу шляхом збільшення видатків на таку саму величину, що стимулює сукупний попит. Однак наявність державних заощаджень — скоріше виняток з правила і, розглядаючи заощадження за цією ознакою в сучасній дійсності, від них можна абстрагуватися (табл. 1.1).