Теоретичні засади формування банківського капіталу в умовах ринкової економіки

— придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб (придбання автомобілів та інших товарів, які дорого коштують; вступ у ЖБК; організація відпочинку; здобуття освіти тощо);

— утворення заощаджень для страхування від усіляких випадковостей, забезпечення непередбачених витрат (зміни в соціально-економічному і політичному становищі країни, тимчасове непрацевлаштування, необхідність зміни місця проживання; для оплати медичного обслуговування тощо);

— покриття витрат, пов’язаних з дотриманням звичаїв та традицій (повноліття, одруження, допомога батьків дітям і т. п.);

— отримання додаткових доходів. За мету ставиться не лише максимізація доходу, а й водночас мінімізація можливих ризиків. З реформуванням відносин власності виникає можливість використання заощаджень, особливо населенням, на організацію і розширення підприємницької діяльності та придбання власності. Це сприяє отриманню додаткового прибутку і збільшенню доходів від підприємницької діяльності та власності в майбутньому;

— дотримання звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

Наявність заощаджень, особливо населення, може бути немотивованою. Але це не означає, що немає причин для їх утворення. Причинами, зокрема, можуть бути: невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва — з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не при¬вели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

За стимулами, тобто спонукальними причинами, заінтересованістю в утворенні заощаджень, розрізняють добровільні та вимушені заощадження. Коли суб’єкти економіки свідомо та добровільно відмовляються від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому, тоді мають місце добровільні заощадження. Коли ж суб’єкт економіки через певні зовнішні обставини змушений відмовитися від споживання, заощадження є вимушеними. Так, акціонерні товариства замість того, щоб акумулювати кошти своїх акціонерів, капіталізують частину одер¬жаного прибутку, залишаючи її у своєму розпорядженні. Вимушені заощадження пов’язані з порушенням відтворювальних про¬цесів у економіці країни. Зокрема вони мають місце в умовах розбалансування попиту і пропозиції, а також в умовах інфляції. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між суб’єктами ринку та всередині їх — вона забирає в одних і віддає іншим. Ідеться про те, що скорочення в умовах інфляції доходів однієї частини фізичних осіб компенсується їх зростанням в іншої частини, темпи оплати праці якої випереджають темпи інфляції.

За умов інфляції втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Тому слід розмежовувати поняття «номінальні заощадження» та «реальні заощадження». Заощадження, виражені у дійсних на даний момент цінах, є номінальними. Скориговані на індекс цін номінальні заощадження нази¬ваються реальними.

Залежно від суспільних цілей нагромадження вирізняють заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання. За умов централізованої планово-адміністративної економіки зазначені сфери були чітко розмежовані: підприємства та організації здійснювали нагромадження виходячи з виробничих цілей, фізичні особи, позбавлені будь-якої можливості самостійно здійснювати заощадження виробничого призначення, — з метою лише особистого споживання. За умов переходу до ринкової економіки з реформуванням відносин власності з’являється можли¬вість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації розрізняють організовані та неорганізовані заощадження. Організовані заощадження мають місце тоді, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансові установи. На вкладені таким чином заощадження їх власники через певний час отримують доходи. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» здійснення операцій щодо залучення та розміщення грошових вкладів іншими юридичними особами, крім банків, забо¬роняється. Неорганізовані заощадження мають місце тоді, коли заощадження вкладаються у товари та майно або нагромаджуються у вигляді готівки. Наявність таких заощаджень невигідна не лише державі, а й їх власникам. Для держави це, зокрема, ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, власники ж позбавляються можливості отримання доходів у вигляді процентів, дивідендів тощо.Оскільки доцільнішими є організовані заощадження, то зміцнення довіри юридичних і фізичних осіб до банківської системи стає першочерговим завданням. Саме організовані заощадження слугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи.