Правовий статус банків та фінансово-кредитних установ в Україні

— участь держави в капіталі центрального банку і розподіл прибутку;

— процедура призначення керівництва банку (Ради та Правління Національного банку);

— міра відображення в законодавстві цілей та завдань центрального банку;— право держави на втручання в грошово-кредитну політику;

— правила, які регулюють можливість прямого або непрямого фінансування державних витрат центральним банком держави.

Відповідно до цих ознак доречно буде простежити, як складався правовий статус деяких центральних банків за характером їх власності:

— державні - капітал яких належить державі (Великобританія, Німеччина, Франція, Данія);

— акціонерні (США, Італія, де 100 % капіталу центрального банку належить банкам і страховим компаніям);

—змішані (Японія — 55 % власності належить державі, 45 % — приватним особам;

Швейцарія — 57% власність кантонів і 43 % — приватних осіб;

Греція — 75 % власність держави, 25 % — приватних осіб).

Тим часом стовідсоткова участь держави в капіталі центрального банку не завжди є єдиним критерієм, який дозволяє стверджувати, що тільки такий банк найбільше залежить від держави. Наприклад, центральний банк Італії.

Що стосується правового статусу Національного банку України за юридичними ознаками, то аналіз конституційних норм, зокрема статей 85, 93, 99, 100, 106 Конституції України дає підстави для висновку, що центральний банк виступає у двох вимірах його правосуб'єктності: з одного боку, як орган держави, який виконує завдання, пов'язані із захистом національної валюти, з другого — як своєрідний центр управління саморегульованої банківської системи.

Відмінність правового статусу системи Національного банку від правового статусу системи комерційних банків та фінансово-кредитних установ

Далі важливо з'ясувати: чим відрізняється правовий статус системи комерційних банків та фінансово-кредитних установ від правового статусу системи Національного банку України. Поряд з визначеним поняттям “банк” у Законі “Про Національний банк України” уточнюється також і поняття “фінансово-кредитна установа”. Підкреслимо, що правові відносини, які стосуються залучення вкладів від населення, не можуть виникати і не можуть передбачатись правовим статусом фінансово-кредитних установ. Це відрізняє їх за юридичною природою від категорії “банк”.

Правова основа функціонування комерційних банків та фінансово-кредитних установ в Україні визначена Законом України “Про банки та банківську діяльність” .

Правовий статус комерційного банку або фінансово-кредитної установи поєднує в собі правовий статус приватної юридичної особи та правовий статус суб'єкта публічного права, який бере участь у грошовому процесі держави. Банк покликаний обслуговувати цей процес, використовуючи дозволені законом фінансові інструменти, розрахунки у готівковій і безготівковій формах грошового обігу. За своїм юридичним становищем банки є економічно самостійними і повністю незалежними суб'єктами від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю. Це встановлено у ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, де також визначено: банки у своїй діяльності керуються цим Законом, законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами. Окремо у Законі виділені нормативні акти Національного банку, а також статути, які приймаються при заснуванні банку і визначають предмет його діяльності.

Банк може створюватись як організація корпоративного типу, але, щоб займатися господарською діяльністю, він повинен пройти відповідну дозвільну реєстрацію у Національному банку України, оскільки за загальним порядком реєстрацію всіх інших суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють місцеві органи виконавчої влади. Комерційним банкам, як визначено у ст. 3 зазначеного Закону, забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва, торгівлі, страхування.