Творчість Ле Корбюз’є

Успіх перевершив усі чекання. Уздовж широкої гладі водяного простору простягнулося легке нове світле місто, підлегле найголовнішої з гармоній - гармонії архітектури з природою і з людиною. Колись, ще в 30-і роки, Ле Корбюз’є розробив план реконструкції Парижа. Цей проект зробив враження бомби, що розірвалася. Ле Корбюз’є, власне кажучи, пропонував знести старий Париж, щоб на його місці звести нове, витримане у строгій геометрії місто. Те були перші кроки Корбюз’є в містобудуванні. Тоді він був переконаний у перевазі прямої лінії і протиставляв хаосу міста чисто геометричне містобудівне рішення.

З роками зодчий прийшов до нових концепцій, тісніше зв'язаних з реальним життям. І, одержавши можливість звести нове місто, яке можна було вирішити в прямих лініях, чисто геометрично, Ле Корбюз’є пішов по іншому шляху. Досить навіть непосвяченій людині глянути на генеральний план Чандігарха, щоб не просто побачити, а відчути, як органічно уріс нове місто в його пейзаж, що сприйняв, рельєф місцевості.

Не даремно запеклий Корбю, як називали його близькі друзі, говорив самому себе: "Далися вони мені з їх приписаним мені власним стилем! От я їм покаджу щось нове: торжество похилої лінії, що те переможно і легко злітає нагору, те як би з посмішкою скидається вниз у легкому слаломі".

Постійно висуваючи архітектурні нововведення, ідеї, прийоми, він ніколи зі своїх пропозицій не робив догми. Його творчість завжди була зв'язана з конкретною реальністю, що пропонувала йому життя, а його мозок ненаситно і невпинно вирішував усі нові задачі, що надходили з цього джерела, що невисихає. І цей органічний, вічно живий обмін, називаний творчістю, ніколи не припинявся. Для Корбюз’є діяти значило дихати. Важко собі це представити, але в роки зведення Чандігарха він ще побудував музей і інші будинки в Ахмедабаді - центрі текстильної промисловості Індії.

Ле Корбюз’є вважав, що не архітектура повинна підкорятися пейзажу, а пейзаж-архітектурі. Не пагорб Акрополя диктує архітектурі, затверджує Ле Корбюз’є, а Парфенон.

Шукання в пластиці приводять Ле Корбюз’є до живопису і скульптури. Він зближається з Леже і Пікассо, і у своїх яскравих і локальних по кольорі мальовничих композиціях і багатопланових узагальнених скульптурах він шукає, насамперед, подолання двохмірності площини і чітко вираженої архітектоніки.

5. Меблі Ле Корбюз٬єПеред тим, як прийти до прикладного мистецтва, Ле Корбюз’є починав як художник-натураліст, він вважав, що предмети меблів виходять із природи. Ле Корбюз’є відмовився від слова «дизайн» у значенні проектування меблів. Це англійське слово відноситься до багатьох галузів проектування, його використовують як у містобудуванні, так і в створенні домашнього побуту. На його думку «дизайн» більше підходить для архітектурного значення. У сфері проектування предметів домашнього користування, від килимів до світильників, у більшому ступені підходить трохи застаріле словосполучення «декоративне мистецтво». Ле Корбюз’є прийшов до висновку: «Парадокс не у факті, а в слові. Чому називати предмети, про які мова йде, декоративним мистецтвом? Парадокс полягає в наступному: навіщо застосовувати термін «декоративне мистецтво» стосовно стільців, пляшок, кошиків, взуттю, що є утилітарними предметами, дійсним начинням?» Ле Корбюз’є обурювало присутність слова «мистецтво» - «затверджують, що декор необхідний для людського існування. Поправляємо: людині необхідне мистецтво, тобто безкорислива, що облагороджує душу пристрасть...пробудження почуттів визначається математичною пропорцією, сприйманою нашою свідомістю і створюваною головним чином архітектурними об'єктами, добутками живопису і скульптури, тобто предметами не першої необхідності. Не утилітарними, а унікальними...» Переходячи від мистецтва до утилітарних предметів, Ле Корбюз’є відзначив, що вони «вимагають удосконаленого устаткування в усьому, оскільки в промисловості вже позначився відомий рівень досконалості. Тепер велика задача встає перед декоративним мистецтвом. Індустрія робить надзвичайно корисні, що цілком відповідають своєму призначенню, вироби. Їхня щира добірність, їхня витонченість, що тішать наш розум, виникають з елегантності задуму, чистоти виконання й ефективності їхньої служби... І ми побачимо, що декоративне мистецтво, позбавлене декору, є не утвором художника, а продуктом безіменної індустрії, що йде своєю просторою і ясною дорогою економії».

Ле Корбюз’є запропонував нові форми предметів меблів і висунув нову концепцію обстановки житла, точніше, запропонував такий тип приміщення, у якому меблі відіграють особливу роль. Він пропонував один шезлонг, одне крісло, один табурет, один набір меблевих секцій, тому що проектувати було більше нема чого і не для кого. Адже в усіх дві руки, дві ноги, одна голова. Меблі Ле Корбюз’є, трактуємі як свого роду протез, повинні була і сьогодні, і через десять років, і у Франції, і в Японії служити єдиним варіантом мебліровки, тому що в інших немає необхідності.На стику архітектури і дизайну виявляється устаткування, новий термін, що заміняє слово «меблі». Основою обстановки стали «стандартні одиниці». Їх можна вмонтувати в стіну, поставити уздовж її чи використовувати як перегородку між приміщеннями. Стандартні шафи народилися з конторських меблів, але в домашньому побуті в основному вони використовуються як ємності, пристосовані для заповнення різного роду предметів. Вони займають місце меблевих гарнітурів, тобто незліченних предметів меблів різних форм і назв, і, даючи можливість оптимально використовувати внутрішній простір, залишають у приміщенні максимум вільного місця. У кімнаті, звільненої від інших ємностей, хазяїнами виявляються ліжка, столи й особливо різні стільці, що грають роль скульптури в просторі. Знаходячись у найбільш близькому контакті з людським тілом, вони, у залежності від розташування, визначають те чи інше поводження людини в житловому приміщенні. До стандартних одиниць відносяться шафи-ємності, вони набагато ближче по своїй будівлі до архітектури. Стільці, крісла, столи, шафи, дивани більше належать до пластичних форм скульптури і живопису. Стандартні одиниці Ле Корбюз’є, тобто секційні шафи-ємності, з'явилися вперше в павільйоні «Еспрінуво» на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижеві в 1925 році. Це була ще недосконала спроба відокремити одне приміщення від іншого за допомогою шаф-перегородок, що складаються зі стандартних паралелепіпедів на прямих ніжках з металевих трубок. В Осінньому салоні 1929 року, де експонувалися майже всі меблі, створені в попередньому році Ле Корбюз’є в співробітництві з іншими дизайнерами, стандартні одиниці перетерпіли головним чином кількісні зміни і перетворилися в шафи, що займають усю стіну. З третьою стадією розвитку цього типу меблів можна було познайомитися на Брюссельській виставці 1935 року, де Ле Корбюз’є експонував модель квартири молодої людини. Новими стали опори ємкостей: їхні ніжки являють собою дві товсті металеві труби, кожна з який закінчується круглою підставою досить великого діаметра, щоб предмет меблів зберігав стійке положення, коли його рухають. Виникає питання: чому стандартні одиниці, що мають сугубо функціональне призначення - служити універсальними ємкостями, незважаючи на загальне визнання, не знайшли такого ж широкого застосування, як очікував Ле Корбюз’є? Що відбулося з тими металевими меблями, що досконалі по виконанню до такого ступеня, що, стаючи в приміщенні стіною чи перегородкою, вони більше не потребують від споживача ніяких турбот? Чому ці меблі, що ведуть своє походження від конторських і з успіхом затвердившись в цьому своєму споконвічному призначенні, не зробили ніякого впливу на обстановку? Усі дуже просто: кожна людина хоче розташувати меблі по своєму смаку, а замість цього вона зустрічається з уже визначеною структурою.