Творчість Ле Корбюз’є

3. Розквіт творчості

Розвиток нових залізобетонних конструкцій дав можливість найбільше ефективно використовувати стандартні елементи і на цій основі створити нову архітектуру. У відомих "П'ятьох відправних точках сучасної архітектури" Ле Корбюз’є чітко сформулював свої принципи.

"П'ЯТЬ ВІДПРАВНИХ ТОЧОК СУЧАСНОЇ АРХІТЕКТУРИ"

1. Опори - стовпи: Будинок на окремих опорах! Раніш будинок був забитий у землю, у темних і найчастіше сирих місцях. Залізобетон дає нам окремі опори. Тепер будинок у повітрі, високо над землею; під будинком знаходиться сад, на даху будинку теж сад.

2. Дахи - сади: Залізобетон - це новий матеріал, що дозволяє створити сполучену покрівлю будинку. Розуміння технології, економії, зручності і психології приводять нас до вибору даху-тераси.

3. Вільне планування: Дотепер стіни будинку були його несучими елементами, планування будинку цілком залежало від стін. Застосування залізобетону допускає вільне планування. Поверхи більше не будуть відокремлюватися один від іншого, немов відсіки. Звідси - велика економія житлового обсягу, раціональне використання кожного кубічного сантиметра, велика економія матеріальних засобів.

4. Розташування вікон уздовж по фасаду: вікно - один з найважливіших елементів будинку. Новітні засоби розкріпачили вікно, залізобетон зробив дійсну революцію в його історії. Вікна можуть бути протягнені уздовж усього фасаду, від одного кінця до іншого.

5. Вільний фасад: опори винесені за межі фасаду, усередину будинку. Перекриття кріпляться на консолях. Відтепер фасади - це легкі пластини ізолюючих стін і вікон. Фасад звільнений від навантаження"

Він вперше установив, що архітектура і містобудування, чи планування населених місць міського і сільського типу, у дійсності представляють собою єдину проблему, а не два окремих питання. Архітектура і містобудування вимагають єдиного рішення і припускають працю людей однієї професії.

Починаючи з 1922 року, Ле Корбюз’є будує декілька невеликих споруджень в околицях Парижа в зовсім новому стилі по пластиці, композиції і формі. Це невеликі будинки-вілли, майстерні для найближчих друзів-художників: живописця Амедея Озанфана в Парижеві, скульптора Жака Липшіца в Булонь-сюр-Сен. Окремі опори піднімають над землею будинок Ля Роша композитора Альбера Жаннере, брата Ле Корбюз’є. Вільне планування внутрішніх приміщень створює тут незвичайні, фантастичні, але логічно завершені інтер'єри. Плоский дах - тераса із садом. Сад розбитий і під опорами будинку, і будинок немов парить над зеленню. Витягнуті по горизонталі вікна відкривають вид на навколишню природу. Перед нами основні риси архітектури Ле Корбюз’є, що ми бачимо у всіх його - і малих і грандіозних - проектах.

У будинках, побудованих Ле Корбюз’є, тріумфує нова архітектурна естетика, життєстверджуюча і глибоко людяна. Кожна нова будівля стає подією в художньому світі. Його добутки і проекти публікуються у всіх архітектурних виданнях, він усюди пропагує нове слово в архітектурі. А коли в 1923 році виходить його книга "До архітектури", Ле Корбюз’є стає одним з ведучих теоретиків архітектури XX сторіччя.У 1925 році вийшла у світло капітальна праця Ле Корбюз’є "Містобудування". Книга ця дуже вплинула на розвиток молодої містобудівної науки, вона викликає значний інтерес і в наші дні.

У середині 1930-х років починається новий етап у творчості архітектора, відзначена посиленням пластичних і просторових початків. У 1933 році, проектуючи адміністративний будинок в Алжиру, Ле Корбюз’є винайшов систему сонцезахисних виступів, що покривають стіну і додають їй просторову глибину. Ця нова система дозволила Ле Корбюз’є усунути зі своїх будівель риси аскетизму й остаточно відійти від концепції будинку-коробки.

У 1938 - 1952 роки Ле Корбюз’є працював над великими проектами, що мали найважливіше соціально-художнє значення. Це суспільний центр Сен-Д’е (1945), "Житлова одиниця" у Марселеві (1947- 1952) і Капітолій у Чандигархі (1952).

У суспільному центрі в Сен-Дье майстерно розроблені нові просторові взаємозв'язки. Окремі будинки спроектовані і розміщені таким чином, що кожне з них створює свою власну просторову атмосферу й у той же час зберігає тісний зв'язок із усім комплексом. Весь простір комплексу заповнений обсягами найрізноманітнішої форми, що моделюють простір, подібно сучасним скульпторам.