Релігійний фактор в історії Росії
В ряді місць спалахнули протести віруючих проти вилучень.По всій країні в 1922-1923 роках прокотилася хвиля арештів і судів над духовенством і віруючими. Заарештовували за утаювання цінностей або за протести проти вилучень.
26 квітня 1922 року у Москві відкрився “процес 54-x” священиків і мирян, яких обвинувачували в опорі вилучення цінностей. Як головного свідка суд кілька разів викликав патріарха Тихона. 8 травня революційний трибунал виніс 12 смертних вироків підсудним (розстріляли п'ять чоловік).
Наступного дня, 9 травня, був взятий під домашній арешт і сам патріарх Тихон.
9 червня почався суд над священиками і віруючими в Петрограді (всього судили 86 чоловік). 5 липня десять обвинувачуваних, у тому числі митрополит Петроградський Веніамін, були присуджені до розстрілу (шестеро пізніше помилувані).
Майже щодня газети повідомляли про нові арешти священиків, судах над ними. Показові процеси йшли більше ніж у 20 містах. Арешти і розстріли торкнулися не тільки православного духовенства. Так, у березні 1923 року присудили до розстрілу главу католицької церкви в Росії кардинала Яна Цепляка (пізніше він був помилуваний і висланий за границю).
2.4. “ЖИВА ЦЕРКВА” (ОБНОВЛЕНЦІ).
Навесні 1922 року в православній церкві стали виникати групи, які одержали загальну назву “обновленці”. Усіх їх ріднило те, що вони виступали за тісне співробітництво з Радянською державою.
В іншому їхні програми були дуже різні. Самі крайні обновленці призивали до злиття всіх релігій. (наприклад, Вільна трудова церква). А помірний “Союз церковного відродження” на чолі з архієпископом Антоніном (Грановським) вимагав тільки невеликої зміни обрядів (проведення богослужіння російською мовою і т.п.).
Всі обновленці боролися проти патріарха Тихона і його прихильників і тому користувалися широкою підтримкою влади. Філософ Микола Бердяєв, викликаний у 1922 року на Луб’янку, згадував, як “був вражений, що коридори і приймальня ГПУ були повні духовенством. Це все були живоцерковники. На мене все це справило важке враження. До “живої церкви” я відносився негативно, тому що представники її почали свою справу з доносів на Патріарха і патріаршу церкву. Так не робиться реформація...”.
Одну із течій обновленців - групу “Жива церква” - очолював петроградський священик Володимир Красницький. До революції він був переконаним монархістом і чорносотенцем. Тепер же його разом із групою соратників приймав сам “всесоюзний староста” Михайло Калінін.
У 1922 році “протопресвітер” В.Красницький був призначений настоятелем храму Христа Спасителя. Парафіяни - “тихоновці” зустрічали його біля храму гнилими яблуками і горщиками з помиями, так що міліції прихо-дилося брати його під охорону.
Іншу обновленську групу - “Союз громад древлеапостольскої церкви” - очолював один з найбільш яскравих лідерів обновленського руху протоієрей Олександр Введенський. Власник шести дипломів про вищу освіту, він ще після Лютого ввійшов у групу духовенства, яка стояла на позиціях християнського соціалізму. Письменник Варлам Шаламов так описував цю “барвисту фігуру 20-х років”: “Високий, чорноволосий, коротко підстрижений, з чорною маленькою борідкою і величезним носом, різким профілем, у чорній рясі з золотим хрестом, Введенський робив сильне враження. Шрам на голові доповнював картину. Якась баба при виході Введенського з храму Христа Спасителя вдарила його каменем, і Введенський кілька місяців лежав у лікарні. На пам'ять Введенський цитував на різних мовах цілі сторінки”.
Публічний диспут з наркомом Анатолієм Луначарським про існування Бога Введенський закінчив так: “Анатолій Васильович вважає, що людина походить від мавпи. Я думаю інакше. Ну що ж - кожному його родичі краще відомі”. Жарт викликав у залі бурю оплесків. Диспути про релігію були в той час дуже популярні, оскільки політичні дискусії вже стали заборонними. Пізніше, наприкінці 20-х років, диспути були припинені.
Після арешту патріарха Тихона обновленцям за підтримкою влади протягом року вдалося підкорити собі велику частину приходів країни. Правда, обновленські храми поки пустували: більшість віруючих не бажали в них йти.