Петро Великий
По-друге, основними завданнями Петровських реформ, на нашу думку був процес інтеграції двох політичних еліт: “аристократичної” (боярської та княжеської) з “бюрократичною” (колишня “приказна”). Злиття цих двох еліт повинно було створити основу майбутньої військово-бюрократичної імперії. Прийнятий 1722 року Петром І “Табель о рангах” завершив процес об’єднання “аристократично” – дворянської військової еліти із “бюрократичною”, встановивши відповідність військових звань – бюрократичним посадам. Отже, це злиття еліт значно посилило пануючу верству Російської імперії.
По-третє, адміністративно-територіальний поділ і пов’язані із ним зміни мали на меті поєднати військову структуру із адміністративно-територіальною. Військові частини, які квартирувалися в тих чи інших губерніях змушені були виконувати не тільки військові функції, а також поліцейські.
По-четверте, загальна подушна подать, рекрутський набір та посилення кріпосного ладу стали матеріальним та людським ресурсом для розбудови Російської імперії. Навіть купецтво та міщанство, які в Європі на той час було рушійною силою модерних змін та носієм новітніх ідей, в Росії потрапило під контроль державної бюрократичної машини, котра чітко регламентувала суспільну роль та їх функції.Козацька Україна, яка на той час була автономною і зберігала козацькі вільності, мала особисто вільне селянство, а також міщанство котре жило за Магдебурзьким правом не вписувалося в регламентовану систему Російської імперії. Отже, як тільки виникли умови, що були пов’язані з повстанням Івана Мазепи, царський уряд заходився обмежувати вільності та права Гетьманщини. Намагаючись поступово привести її політичну систему у відповідність із російською військово-бюрократичною структурою організацією держави (запровадження в 1722 році Малоросійської колегії і ліквідації посади гетьмана). Бо існування політично автономної України, з іншими демократичними принципами організації держави, влади та суспільства несло в собі загрозу для Російської імперії та її централізаторської та завойовницької політики.
Саме це протиріччя і було, на нашу думку визначальним для всього суспільно-політичного та державного розвитку Гетьманської України початку XVIII століття.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
1. Соловьев С. М. Про историю новой России. - М.: Просвещение, 1993.
2. Мальков В. В. История СССР. - М.: Вища школа, 1985.
3. Анисимов Є. В. Час Петровских реформ. - Л.: Лениздат, 1989.
4. Анисимов Є. В., Каменский А. Б. Росия в XVIII – первой половине XIX столетия: История. Историк. Документы. - М.: МИРОС, 1994.
5. Павленко Н. И. Петро Великий. - М.: Мысль, 1990.
6. Історія України: нове бачення. — Т.1. — К.: Україна, 1995.
7.Орест Субтельний. Історія України. — К: Основи, 1991.
8. Орест Субтельний. Історія України. — К: Основи, 1996.
9. Історія України. / Під ред. В.А. Смолія. — К.: Альтернативи, 1997.
10. Антонов В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1991.
11. Гетьмани України. — К., 1991.
12. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. — Львів, 1991.