Петро Великий

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.

Головним підсумком всієї сукупності Петровських реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха — Петро проголосив себе імператором, а країна стала називатися Російською Імперією.

Таким чином було оформлене те, до чого прагнув сам Петро всі роки свого царювання — створення держави зі стрункою системою управління, сильною армією і флотом, потужною економікою, що виявляє вплив на міжнародну політику. В результаті Петровських реформ держава не була зв'язана нічим і могла користуватися будь-якими засобами для досягнення своєї мети. В підсумку Петро прийшов до свого ідеалу державного влаштування — військового корабля, де всі і вся підпорядковані волі однієї людини — капітана яким був Петро, і встигнув вивести цей корабель з багна в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілі.

Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною державою, центральна роль в якій належала дворянському стану. Разом з тим відсталість Росії не була повністю подолана, а реформи здійснювались в основному за рахунок найжорстокішої експлуатації і примушення.

Роль Петра Великого в історії Росії тяжко переоцінити. Не відноситись до засобів і стиля проведення ним реформ, не можна не визнати - Петро Великий є однією із самих помітних фігур світової історії.

Логічно навести слова сучасника Петра — Нартова:

"... І хоча немає більш Петра Великого з нами, однак дух його в душах наших живе, і нам за шастя було знаходитися при цьому монарху, помремо вірними йому і гарячу любовь нашу до земного бога поховаємо разом з собою. Ми без страху виголошуємо про батька нашого для того, що шляхетному відваги і правді навчалися від нього".Таким чином, Росія в обличчі такого царя як Петро І знайшла визначного лідера, який максимально відповідав характеру самих росіян і привів їх не тільки до військових перемог, але й і до остаточного становлення російської нації. На жаль для інших народів, які були під п’ятою Російської імперії царювання Петра І принесло мало позитивного.

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНА ЗА ПРАВЛІННЯ ПЕТРА І.

2.1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ НА УКРАЇНІ

Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби

Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила під сумнів необхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Москви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.

Іван Мазепа (1687—1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії,

Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли

змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.