Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків
Які ж терени охоплювала індоєвропейська цивілізація? Найбільш ранніми центрами індоєвропейців було Подунав'я, західна частина Північного Причорномор'я, частина Малої Азії. Від IV тисячоліття до н. е. відбуваються процеси індоєвропеїзації сусідніх територій.Початок трипільської доби в Україні датується першими століттями V або навіть кінцем VI тисячоліття до н. е. Тривала ця доба понад два тисячоліття. Питання про походження Трипільської культури остаточно ще не вирішене. Вважають, що вона має генетичний зв'язок з балканською культурою. Племена Подністров'я і Побужжя формували Трипільську культуру вже за часів Неоліту (Буго-Дністровська неолітична культура). Крім сучасної території України, трипільці займали величезні простори Східної Європи, — їхні поселення знайдено в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.
За радянських часів офіційна історична наука не визнавала трипільців предками українців, проте існують вагомі докази визначної ролі Трипільської культури у формуванні сучасного населення України. Це насамперед висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова, Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, Валентина Даниленка, Григорія Василенка та ін.
У періодизації Трипільської культури історики не одностайні. Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н. е., трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальні пам'ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх із трипільськими.
Топографія трипільських поселень майже завжди збігається з розміщенням сучасних українських селищ переважно чорноземних районів. В. Петров закономірно ставить запитання: чи трипільці знаходили чорноземи і на них поселялися, чи саме культивування землі трипільцями витворило цей високоякісний пласт гумусу? Ця проблема ще потребує дослідження.
Заслуговує на увагу особливість забудови селищ, де житла розташовувались по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан був місцем для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони були 4–5 м завширшки і 15–20 м завдовжки. Іноді будинки були дво- і триповерховими. Їхня площа становила 200 кв. м. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч осіб.
Найбільшими трипільськими поселеннями були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 400 га, кількість жител — до однієї тисячі й більше. Отже, можна говорити про певні урбанізаційні процеси в Трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр Трипілля був на півдні, а Київщина була тільки периферією.
Чи не найбільший інтерес становить гончарство, яким найповніше представлене мистецтво трипільців. Це різної форми розписний посуд: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (тільця, вепра, оленя тощо), модельки житла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнюки, а також керамічні писанки, жіночі скульптурки, пряслиця та ін. У сучасних гончарких виробах, вишивках, килимах, різьбленні, розписах, зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва.
Успадкувавши певну суму елементів матеріальної культури трипільців, українці лише змінили свій антропологічний тип, що аж ніяк не заперечує їхньої автохтонності на нашій землі. Варто зазначити, що деякі учені ототожнювали трипільців з пеласгами. Так академік Олексій Соболевський вважав трипільців-пеласгів предками кіммерійців і скіфів, Єгро Классен та Дмитро Чертков також підтверджували гіпотезу про ідентичність трипільців з пеласгами. На жаль, радянська наука дала негативну оцінку їхнім пошукам, що стало причиною майже столітнього вилучення цих імен з наукового обігу, проте українські вчені в діаспорі (В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та ін.) далі вважали трипільців етнічними предками українців.
На межі ІІІ–II тисячоліття до н. е. Трипільська культура занепадає, припиняється життя у багатьох трипільських поселеннях. Віктор Петров припускає, що трипільці були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців на недоліпленому горщику, житло попалене, сплюндроване домашнє начиння.
На зміну землеробським племенам доби Трипільської культури прийшли войовничі племена скіфів, провідним видом діяльності яких було скотарство, зокрема, конярство. Ці племена не оселилися на місцях трипільських селищ (культурний пласт трипільців завжди одноверстовий), що свідчить про те, що чорноземи не цікавили пришельців. Свої поселення вони розташовували в добре захищених, недоступних для нападів місцях: на берегових кручах, горбах, обгороджуючи їх захисними валами, ровами тощо.
Дедалі більшого поширення у Східній Європі в цей час набуває бронзоливарне виробництво, яке знали вже на пізньому етапі трипільці. В Україні це переважно поселення Нижнього Подніпров'я і Південного Побужжя.Переорієнтація господарства призвела до зростання ролі чоловіка — скотаря, вершника, воїна. Матріархальні відносини поступово переростають у патріархальні, але роль жінки ще довго залишається значною і в післятри-пільський час, і в скіфосарматську добу: жіночі божества, берегині, жінки-жриці, амазонки. Статус жінки в суспільстві є далеко не другорядним фактором для з'ясування етногенетичних процесів. В Україні він упродовж кількох тисячоліть був завжди вищим, ніж у східних народів, тюрків, монголів і навіть росіян.