Голодовий геноцид в Україні

Сталін і йому віддана кліка були свідомі того, що ідея кому¬нізму є західна ідея, до якої той же Захід незабаром втратив віру, не сприйняв і відкинув її. Вони також знали, зі слів самого Сталіна, що Росія відстала від передових країн світу на 50-100 років. Отже, "ми мусимо, - говорив він, - покрити цю прогалину заа 10 років, інак¬ ше нас розчавлять". Для цього він шукає сильну опору й надійного союзника для здійснення утопії - побудови "соціялізму в одній краї¬ні". Такого союзника він знайшов у російському народі, нехай в ли¬пових лаптях, але готового віддати себе за родіну - матушку Росію. Для цього пущено весь пропагандивний арсенал для відроджен¬ня національної гордості великоросів, а одночасно й традиційно¬го великодержавного російського месіянізму-шовінізму. Російський народ представляється як нація, обдарована великим талантом, ясним розумом, сильним характером, винятковою терпеливі¬стю та як знаменита нація понад націями, яка об'єднала і керує всіма народами Совєтського Союзу Друкуються нові шкільні підручники з історії, особливо з прославленням героїв і будівничих царської імперії, зокрема Петра 1-го. Уводиться стара дисципліна, погони, відзнаки за¬слуг. Проводиться масова чистка всієї друкованої літератури, а понад усе прославляється російська мова, якою міг бути "обдарований" лише російський народ. Підкреслюється, що СССР - це Совєтська Росія... Як бачимо, утопійна догма "побудови соціялізму в одній країні" була початком ґрунтовної ревізії і самої догми інтернаціо¬налізму Маркса. Тепер проголошується нова теорія т.зв. "реакційного" і "прогресивного" націоналізму. За словами Сталіна інтернаціоналіст є той, хто беззастережно і безумовно - без будь-якого вагання, стоїть на сторроні Совєтського Союзу, цебто Росії. Таким чином, Кремль, опираючись на "братню" допомогу ко¬муністів Росії з Ленінграда і Москви та місцевих сталінських янича¬рів, виділивши Україну головним об'єктом наступу і розгрому, підго¬тував грунт для остаточного оволодіння українським селом. Для ви¬конання большевицького гасла "догнать і перегнать", українське се¬ло, як сказано вище, опинилось в облозі озвірілих "ударних" і "буксирних" бригад, які, насаджуючи силою жахливого терору рабські колгоспи та грабуючи останню зернину для виконання й перевиконання надуманих фантастичних квот хлібозаготівлі ви¬кликали відчайдушні і спонтанні револьти в багатьох районах Украї¬ни, які кінчались кривавими екзекуціями і повним провалом. Браку¬вало для організації і координації сил необхідного проводу. Цей про¬від уже був завчасно знищений. Масові арешти, вивезення і розст¬ріли невмолимо вели українське село до повної руїни та початку народовбивчого голоду в 1932 році, який досягнув кульмінацій¬ної смертельної точки весною 1933 p. Понад сім мільйонів мужчин, жінок і дітей задушено на смерть в найжахливіший спосіб невимовних страждань - повіль¬ною голодовок) смертю. В багатьох несвідомих людей виникає логічне питання: "А де ж був т.зв. "робітничо-селянський уряд"? Та¬кого уряду не було. Був лише центр антинародної злочинної конс¬пірації в Кремлі і його філіалі - Харкові.

ГОЛОД 1932-33 pp. БУВ НАВМИСНО СТВОРЕНИЙ МОСКВОЮДля доказу такого твердження можна навести безліч незапере¬чних фактів. За браком місця і часу наведемо кілька із них: 6-го лип¬ня 1932 p. на нарадах третьої конференції КП(б)У в Харкові голова Уряду СССР В. Молотов і Каганович, другий секретар і чл. Політбю-ро ЦК ВКП(б), у своїх промовах категорично заявили, що "нема і не буде жодних концесій Україні. Плани хлібозаготівель і колекти¬візації будь-якою ціною мусять бути виконані" (підкресл. моє. -І.С.). Більше того, 24-го серпня 1933 року на засіданні ЦК ВКП(б) в Москві, в час, коли в Україні вже вимерли і вимирали цілі села, а ті люди, що були ще живі, не встигали закопувати мертвих і напівмерт¬вих, в той час, коли Україна чекала негайного порятунку, Пленум ЦК шукав "винуватців" не у своїй явно злочинній і збанк¬рутілій політиці, а в надуманому, як це завжди бувало у них, т.зв. "куркульсько-петлюрівському саботажі". "Куркуль переможений, - говорив Сталін, - але ще цілком не знищений". В резолюціії Плену¬му ЦК ухвалено: негайно посилити боротьбу на Україні з класовим ворогом і куркульством. Компартії дано необмежене право вжити всі необхідні заходи для знищення "замаскованих ворогів". Для зміцнення партійного апарату в Україну відряджено Постишева і Хатаєвича, які по-бойовому виконали завдання Кремля. Згідно з заявою Затонського, ліквідовано 1 649 "ворогів народу" з куль¬турно-наукового світу, знищено 147 істориків, розстріляно 27 українсь¬ких письменників. Зіслано в другому етапі сотні тисяч т.зв. "куркулів" і "підкуркульників". Одночасно посилено червоні загони військ ГПУ для зміцнення блокади сіл. Жебраки і т.зв. "мішечники", які, рятуючись від голодової смерті, з великими труднощами діставали якісь продукти в сусідній Росії, були безжалісно ограбовані. За наказом Кагановича се¬лян з торбами в потяги не пускали. Терор і судові процеси сіяли страх і безнадійність в селах України. На цьому місці варто підкреслити, що ограбоване наси¬льними хлібозаготівлями зерно в селах вивозилось в 1932-33 роках за кордон і продавалось за безцінь, щоб за державну ва¬люту купувати техніку, а одночасно й дурити світ, що голоду в Україні немає. І тут же виникає питання: чи всі в Україні терпіли голод? Звичайно, ні. Не було голоду для партійно-колгоспних вер¬ховодів. За Постишева під охороною міліції почали масово діяти закриті клуби, спеціальні їдальні, ресторани й розподільчі пункти відбірних та люксусових продуктів і товарів,призначених за дешеві ціни для партійної бездушної еліти - "разоблачітєлєй врагов народа" і підлабузників. Отже, в 1930-ті роки, а зокрема в 1933-ій народовбивчий рік, на кістках мільйонів безіменних трудівників української землі, зари¬тих в непізнавані могили, здійснена, як передбачав Бухарін, система "мілітарно-феодальної експлуатації селян". Замість обіцяної бра¬терської рівності появилась нова разюча нерівність - привілейо¬вана пануюча паразитична і жжорстока каста. В ці роки утверджу¬ється влада тирана Сталіна, який, стоячи на трупах мільйонових жертв злочинної утопії, в 1934 році з наглим цинізмом заявив, що з усіх скарбів, якими володіє держава, "...найбільшим скарбом є люди¬на..." Так настав кінець приватного життя людини. Вона фізично і духово стала власністю компартії та її вождя. Найменший спротив чи незгода підлягали суворій карі. Запанувало сліпе сприймання й послух. Народ опинився у фальшивому світі. Москва тримала злочини в недоступній таємниці. Україна зазнала в 1929-1933 роках велетенської і незліченних розмірів трагедії . Лише в 1933 році кількість задушених голодом перевищує загальну кількість жертв Першої світової війни. Укра¬їнському народові заподіяно найбільший злочин в цьому сторіччі. Під¬ступний ворог був свідомий того, що коли вся правда відкриється, то для нього і для його ідеї буде винесений цивілізованим світом на віки вічні ганебний і смертельний вердикт. Ось чому Москва так старанно тримала ці злочини в недоступній таємниці, прикриваючись т.зв. "соціялістичним прогресом" в совєтській імперії. І справді, Україна була цілком ізольована від зовнішнього світу. Вже в травні 1934 року був виданий ЦК ВКП(б) і Совнаркомом закон, згідно з яким за втечу за кордон винуватець підлягав вищій мірі кари - розстрілу та конфіскації всього його майна. Розстрілу підлягали також і дорослі члени родини "дизертира", які знали про цю втечу, але не повідомили міліцію. Пригадаймо та¬кож і фатальну Ялтинську умову, прийняту на вимогу Сталіна в лютому 1945 року, про примусове повернення всіх колишніх совєтських громадян на "родіну". Варто пригадати й слова не¬щадних погроз емісара Москви Іллі Еренбурга, який, будучи в чер¬вні 1945 року в Парижі, заявив: "Ми вас (себто "нєвозвращєнцев на родіну". - І.С.) знайдемо на землі й під землею, на воді й під водою, знайдемо і в повітрі!" Все ж, мур мовчанки поволі розхи¬тувався, особливо перед відзначенням п'ятдесятої річниці голодо¬мору в Україні в громадах української діяспори, що в свою чергу призвело до ще більшої активізації фальші, наклепів та дезінфор¬мації з боку совєтів та їхньої агентури проти українців у вільному світі. Так, наприклад, в Торонто (Канада) була підготовлена книга до друку п.з. "Від Гітлера до Гарварда", в якій автор Д. Тоттл до¬водив, що голод в Україні - це сфабрикована легенда українськими ннаціоналістами. В цьому дусі була висловлена заява і представника місії в 00Н Івана Хмеля, який заявив, що т.зв. "мнимий голод п'ятдесятирічної давності - це наклеп злочинців, українських бур¬жуазних націоналістів, які служили у Гітлера в часи Другої світової війни. Для того, щоб виправдати їхнє перебування в США, вони ширять брехню про якийсь там голод в Україні". За таких обставин українська діаспора у світі, а зокрема в США, рішуче переконалась, що помимо масових демонстрацій, публічних віч і публікацій в пресі потрібна офіційна підтримка урядових кіл Вашінгтону, щоб, нарешті, пробудити сумління байдужого до України світу. Адже ви¬криття затаєного Москвою злочину дає нам - українцям - найсильнішу політичну і моральну зброюю проти окупаційного режиму в Україні. Яскравим прикладом цього є єврейський голокост.МУР ТАЇНИ ВАЛИТЬСЯІсторія знає не один голод, - пише конгресмен Дж. Флоріо до українсьького часопису "Свобода". Але жодний із них не був таким трагічним, як голод 1932-33 pp. Цей голод, пише конгресмен, є тра¬гедія велетенських розмірів, трагедія в Україні, яка забрала понад сім мільйонів жертв. Чому? А тому, що "він був навмисно створе¬ний совєтським урядом з політичних і соціяльних причин для того, щоб подолати український опір совєтській колоніяльній системі"("Свобода", 25-го січня 1984 року.). В цей час навіть "Новоє Рускоє Слово" в Нью-Йорку писало, що "голод був створений штучно - нема жодного слова. Нескорену Україну Кремль вирішив покарати незнаним в історії способом -штучним голодом. Ніхто не знайде їхніх могил, бо вони викидалися в ями, провалля, або пусті льохи"("Новос Рускоє Слово", 7-го червня 1983 року.). Конгресмен Флоріо за підтримкою багатьох членів Конгресу США підготував проект резолюії ч. 4,459 до Конгресу, яку депута¬ти ухвалили, а президент Рейган 12-го жовтня 1984 року підпи¬сав як закон про створення Конгресової Комісії для досліджен¬ня Великого Голоду в Україні та його наслідків. Як відомо, до складу десятичленної Конгресової Комісії входило п'ять сенаторів і конгресменів. Решта п'ять - від українсь¬кої громади. Директором Комісії був призначений д-р Джім Мейс, а його асистентом д-р Ольга Самійленко. За три роки праці Комісії проведено ретельний розшук та студії достовірних документів, а одночасно й переслухано під присягою 321 свідка та уцілілих жертв голодомору в Україні. Вся ця праця зарекордована в трьох томах на 1 715 сторінках друку. Четверта опублікована книга міс¬тить в собі сумарний звіт, призначений для Конгресу США. Цей звіт був повністю прийнятий і схвалений на Пленарному засі¬данні Конгресової Комісії дня 19-го квітня 1988-го року. Тут варто підкреслити, що всі зарекордовані свідчення, а зо¬крема Сумарний звіт Комісії, являють собою зразок об'єктивної та досконало обгрунтованої праці. Наведемо кілька прикладів. - В дослідженні голоду незаперечним доказом є насильна конфіскація зерна в селян, а одночасно й запровадження шляхом жахливого терору і погроз колективізації в Україні. - Офіційне твердження большевицької Москви, що ніби "куркульський саботаж" був причиною "труднощів" у селах Украї¬ни (цебто голод. - І.С.) є злісною фальшю. - Уряд США мав детальні інформації про голод в Україні, але не вжив жодних заходів, щоб уникнути голодової катастрофи. Нато¬мість він відновив дипломатичні відносини з Москвою в 1933 році. - В часи масового голодомору певна частина американської преси співпрацювала з совєтським урядом, заперечуючи голод в Україні. Головною фігурою цього заперечення був кореспондент Н.Й.Таймсу Волтер Дюранті. - Науково-дослідні центри підраховують від семи до восьми мільйонів замучених голодом людських істот. В сумарних висновках стверджено, що доручений законо¬давчий мандат Конгресом США Конгресова Комісія виконала сум¬лінно. Вона дала безапеляційно ґрунтовну відповідь на один із найбільших злочинів, заподіяних проти людства: "Сталін і його комуністична кліка поповнили геноцид проти українського народу" (підкресл. моє. - І.С.). Вся величезна праця Конгресової Комісії, яка вийшла в 1990 році з друкарні Уряду США, відображає найжахливіший період в істо¬рії українського народу. Вона призначена для глибоких студій не лише в Україні, але і в студіях світової історії також. Оглядаючи пророблену величезну і шляхетну працю, ми - українці - будемо завжди вдячні Конгресу США, Президенту Рейгану, і зокрема таким сенаторам і конгрес¬менам, як Д.А. Міка, Бенжаміну Гілману, Д. Декаціні, В. Брумфільду, Д. Гертелю і тодішньому конгресмену Дж. Флоріо, як рівно і директору Комісії д-ру Дж. Мейсу Я бачив і відчув їхню віддану працю в Комісії та їхнє глибоке розуміння проблеми України. Належиться щира подяка також і членам Комісії від української громади. Пам'ятаймо завжди не¬оціненну поміч і Українського Народного Союзу, як і Українського до¬слідного Інституту в Гарварді, зокрема за видання капітальної наукової праці Роберта Конквеста "The Harvest of Sorrow", опубліковану в 1986 році. Належиться велика подяка й українцям в Торонто за випуск фільму "Harvest of despair". Варта окремих студій і праця Міжнаро¬дної Комісії Адвокатів, спонсорована СКВУ, яка визнала голодомор 1932-33 років в Україні як народовбивчий геноцид. Як бачимо, спритно затаєний окупантом ще нечуваний за своїм задумом і наслідками злочин вийшов на світло. Злочин розкри¬то. Злочинця здемасковано. Удар у найбільш вразливу точку комуно-большевицького злодіяння здійснено. Але чи все було зроблено? Чи на цьому можна було зупинитись? Ні! Далеко ні! Ми занедбали по¬ширення цієї так тяжко здобутої святої правди у Америці, в OOН і в країнах світу. І тому вся жахлива правда України не дійшла належно до свідомості і сумління людства - так, як це зро¬били євреї чи вірмени, переживши жахливу масакру в 1915 році. Ми часто уміємо піднятись, і навіть здобути вершинну перемогу, а потім раптом охолоджуємось, не закріпивши цієї перемоги до кінця. І тому не дивуймося, що декому у світі та трагедія України ще не є цілком зрозумілою, а для домашніх прихильників, сп'янілих від збанкруті¬лого большевицького режиму, є ще й по сьогодні простима... А тепер бодай коротко зупинимось на справі досліджен¬ня голодомору в самій - уже вільній і незалежній - Україні. Нам відомо, що в 1990 році було започатковане дослідження цієї траге¬дії. А вже в 1991 p. була опублікована перша монументальна книга п.з. "1933 - Голод" тиражем ЗО тисяч примірників. В цій неоцінен¬ній праці подано 1 000 свідчень уцілілих жертв голоду з різних об¬ластей України. І раптом цей відважний і багатонадійний початок зупинено... Два головних ініціятори - дослідники й публіцисти Во¬ лодимир Маняк і Ліда Коваленко в розквіті повних сил і ентузіязму зовсім несподівано відійшли у вічність... Все ж мур затаєної мов¬чанки бодай частково був пробитий - правда вийшла на поверхню. Минули втрачені роки, аж ось преса повідомила, що в 1996 році створено в Україні Комітет дослідження геноцидного голо¬домору для підготовки оскарження до Міжнародного Суду. Го¬ловою цього Комітету обрано колишнього депутата Верховної Ради Левка Лук'яненка. І що ж? Під час моєї ділової розмови з ним я до¬відався, що цей комітет за браком фінансів не є спроможний вико¬нати покладений на нього великого і всенародного значення обов'язок. Виникає питання: чому в Україні і тепер бракує цілесп¬рямованих зусиль для всебічного і глибокого дослідження, а одно¬часно й увіковічнення пам'яти мільйонів невинних жертв? Чому цей непростимий злочин ще й до цього часу не одержав заслу¬женої юридичної оцінки, навіть тепер - вже у вільній і незале¬жній державі? Може хтось запитає: "Навіщо нам відкривати старі рани? Чого ми шукаємо у невідомих і безіменних могилах?" На такі питання маємо досить переконливі докази, так, на¬приклад: 1. Без глибокого осмислення трагічного періоду 30-х, а зо¬крема 1932-33 pp., нам тяжко зрозуміти проблеми колишньої підсовєтської, а тепер незалежної України та відшукати відповідний ре¬цепт для її лікування. 2. Зрозуміло також і те, що мине ще кілька років і прямих свідків у нас уже не буде. Залишаться ще фальш, сумнівна правда і напівправда, вигідна ворогам України. Це і є, на нашу думку, головна причина блоку¬вання дальших досліджень голодомору в сучасній Україні. 3. Український народ, зокрема сучасна і майбутня молодь, мусять знати правдиву історію України, щоб не повторилась подібна трагедія вже ніколи. Бо ж українське відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив своєї історичної пам'яті. Безпам'яття історичного минулого допомагає тиранові тримати народ в сліпоті і в покорі. 4. Відзначення 65-ї річниці голодомору в Україні відродить вирване ворогом українського села почуття хлібороба - господаря своєї землі, відновить віру в себе, а разом і віру до своєї влади -влади України. Бо ж яка може бути віра, коли й далі не реабілітова¬ні ті, що загинули з большевицьким тавром "куркуля", "підкур-кульника" і "ворога народу", а їх мільйони! 5. Ми твердо віримо, що відновлення пам'яті жертв голодо¬мору ніколи не загине в серцях українського народу. Ця пам'ять допоможе не допустити до влади в Україні тих, що ще мріють по¬вернути злочинний комуно-большевицький режим - той ре¬жим, що тримався на терорі і концтаборах, який потопив Україну не по коліна, а по горло в крові, щоб вона носила залі¬зні ланцюги й надалі... 6. Голос замучених "десятків мільйонів співвітчизників, життям яких вимощена страдницька дорога українського народу до волі" (Л. Кучма) кличе нас твердо пам'ятати, що свобода не дарує¬ться, її треба вибороти і заслужити впертим і тяжким зусиллям, а потім втішатись нею, а не навпаки. Відзначаймо ж річниці скорботи публічними академіями та мо¬лебнями в українських церквах і громадах діяспори. Ми не маємо на¬міру подавати в цій статті тих чи інших планів чи програм. Для цього має бути скликана спеціяльна урядова Комісія для увіковічнення пам'яти на ближчу і дальшу мету, залучивши до цього телерадієву ме¬режу України, громадські й професійні організації, наукові інституції, а зокрема Спілку Письменників України, архітекторів, музейних і архів¬них спеціялістів та Міністерство освіти для включення Голодового Геноциду в учбові програми. Цим самим ми допоможемо повернути українському народові його справжню історію, а історії - правду. Не замовчуймо в себе і перед світом цієї нечуваної і трагічної святої прав¬ди. Мільйони невинних жертв замовкли навіки. Вони не просять у нас порятунку, але їх дух кличе нас сказати світові правду про них. Пам'ятаймо, що мертвий іноді є сильніший, ніж той, що живе. Він стає символом, фортецею духа в серцях людства. Але правда про них переможе лише тоді, коли її ми будемо утверджувати.ПОСТСКРИПТУМ