Голодовий геноцид в Україні
Відзначаючи 65-ту річницю народовбивчого голоду в Україні 1932-1933-х років, який задушив понад сім мільйонів невинних жертв українського народу, ми мусимо розглядати їх смерть як акт запланованого убивства. Смерть від кулі, тортур чи свідомо організованого голодомору має єдине визначення - вбивство. Організаторів та виконавців саме такого геноциду в Україні ми мусимо трактувати не лише як національних, а й вселюдських злочинців, які посягнули на найсвятіше - життя людини, життя українського народу як нації. Об'єктивний історик, соціолог, політолог мусять глибоко й вичерпно дослідити, як і чому саме українське село стало головною експериментальною народовбивчою лабораторією облудної й злочинної догми Маркса та його послідовників - большевицьких догматиків Росії. Цей злочин як за кількістю жертв, так і за наслідками великої руїни усього національного буття українського народу не має рівних серед інших злочинів проти народів цивілізованого світу.
АГРАРНА ДОГМА МАРКСИЗМУДоктрина комуністичної утопії, зокрема, аграрна програма марксизму була проголошена в 1845-47-х роках не деінде, а на соціополітичному грунті Англії, яка в той час була піонером і центром ін¬дустріальної революції в Західному світі. Маркс і Енгельс після роз¬чарування наслідками Великої французької революції 1789-го року вважали, що лише англійський пролетаріят, при підтримці спролета-ризованого селянства був готовий на той час виконати його "історич¬ну місію", здійснити пролетарську соціялістичну революцію, що ли¬ше Англія, за висловом Енгельса, стане дійсною моделлю-"лабораторією" комуністичної програми, що була офіційно проголошена в Брю¬сселі 1848-го року. Марксова аграрна догма базувалась на його переконанні, що лише приватна власність е найбільшим і єдиним злом усіх не¬щасть на землі. Отож він розглядав селян-землевласників як дрібно¬власницьку буржуазію, яка за своєю природою є непоправно реакцій¬ною. Він вбачав у селянах непримиренних ворогів, що неминуче ста¬нуть на перешкоді його комуністичної утопії. Ось чому Маркс почу¬вав до селян глибоку відразу та презирство і визначив їм остаточний вирок ще 150 років тому. Його аграрна програма базувалась також на незаперечній вірі в абсолютну перевагу великого централізованого виробництва в індустрії тодішньої Західної Європи, яка, на його дум¬ку, неминуче станеться і в сільському господарстві та призведе до цілковитого зникнення дрібних землевласників, перетворивши їх в пролетарів - робітників великих лятифундій. Цей процес, згідно з Марксовою догмою, неодмінно призведе до революційного союзу індустріяльного пролетаріяту з сільським, який прискорить соціялістич¬ну революцію та встановлення влади диктатури пролетаріяту. Першим кроком цієї диктатури буде націоналізація всієї землі, культивування якої має провадитись армією робітничих бригад. Внаслі¬док такого процесу відбудеться повна трансформація селян в пролета¬рів-робітників. Сільське господарство й міська індустрія будуть працю¬вати пліч-о-пліч для поступового стертя відмінностей між містом і се¬лом. Село перейде на "фабричну" основу, в якій праця і продукція будуть регулюватись згідно накресленого плану зверху. Саме так пролетарі міста й села ("агрогорода") будуть марширувати в одну ногу до вимріяного "ідеального суспільства" - комунізму... Для здійснення цієї надумманої утопії Маркс і Енгельс у "Комуністичному Маніфесті" закликали "пролетарів усіх країн єднатись" до жорстокої і нещадної класової боротьби як єдиної зброї революційного пролетаріяту, обіця¬ ючи йому не лише підтримку комуністів, а й провідну роль у переве¬денні класового насилля і терору. Отже, Маркс і його послідовники були цілком свідомі того, що там, де панує єдність в суспільстві, там немає місця класовому антагонізму чи диктатурі. Вони бачили, що в цьому класовому не¬нависництві стояла на перешкоді велика й гуманна сила - християн¬ство, яке на противагу марксизму проповідує любов і братерство між людьми. Ось чому богоборець Маркс проголошує релігію "опі¬умом народу" та безжалісну війну християнству. Афарна програма Маркса народилася в голові людини, яка ніколи не була ні в селі, ні в селянській родині, яка ніколи не вивча¬ла ні проблем селянства, ні аграрного питання жодної країни. Його книжна теорія утопійного комунізму є наскрізь примітивна, механі¬чна, занадто спрощена, незріла і наївна, якій бракувало реального розуміння людської природи, зокрема селянства, а за своїми наслід¬ками вона є антилюдська і злочинна. Подальші події на Заході показали явне банкрутство Марк-сової догми. Дрібний власник вижив, поява та ріст середнього зем¬левласника в сільському господарстві та т.зв. "робочої аристокра¬тії" в індустрії, як рівно ж і поширення парламентарної системи в ряді західних країн, - все це створило сильний рух ревізіонізму, зо¬крема в рядах соціялістичного руху, очоленого Каутським і Берш-тейном. Критика марксизму категорично відкинула марксову теорію класової боротьби та диктатури пролетаріяту. Вони стали на грунт мирних, поступових соціяльно-політичних ре¬форм в суспільстві. Ідеї Великої Французької Революції 1789-го року мали сильний вплив на рух ревізіонізму того часу в Західній Європі. Великі гуманісти і творці ідей тієї революції Руссо, Воль-тер, Монтеск'є, Дідро та інші вірили не в марксову теорію класової боротьби та диктатуру пролетаріяту, а в удосконалення людини, силу розуму та мирних реформ для удосконалення суспільного життя. Слід також пам'ятати, що марксизм - це витвір Заходу, а не Східної Європи, і в першу чергу Англії, де робітничий клас мав ви¬разну тенденцію стати більшістю населення країни.
МАРКСИЗМ І РОСІЯОсь чому найбільшим парадоксом є той факт, що там, де Маркс менше всього сподівався, або, точніше, зовсім не сподівався - в селян¬ській Росії, яку сам Ленін розглядав, як одну із найбільш відсталих країн Європи, марксизм знайшов свою "батьківщину". Не меншим парадо¬ксом є ще той факт, що російські большевики-марксисти скопіюва¬ли й прийняли догму цієї утопії без жодного застереження та засто¬сували її силою жахливого терору на практиці. Для них марксизм став непорушною офіційною ідеологією, а "Комуністичний Маніфест" альфою і омегою мудрости. На цьому місці варто підкреслити, що в Східній (не російській) Європі домінувала на той час теорія, що соція-льно-економічне життя країни мусить бути побудоване на сильних ос¬новах приватного землевласництва, опертого на працьовитих та енер¬гійних хліборобів, і кооперативної системи для бідних. Слід також пам'ятати, що в Росії земля ніколи не була власністю селян. Вона належала т.зв. "общині" ("міру"). Прихильники тієї систе¬ми були "народники" - "слов'янофіли", які свято вірили, що РРосія піде своїм власним шляхом, оминувши т.зв. "безбожний" капіталізм Заходу. Ідеологія народників стояла в прямому конфлікті з російськими догма¬тиками марксизму. Однак большевики, хоч і таврували народників сло¬вами Леніна як "найлютіших ворогів народу", були свідомі того, що зе¬мля для селян була питанням "життя і смерти". Отже стояло настирли¬ве питання: як бути? Розподілити землю між селянами - це був би "реа¬кційний крок", який суперечив марксовій догмі, але в той же час боль¬шевики добре знали, що відмова селянам у цьому поверне їх, як гово¬рив Ленін, у табір "контрреволюції"", що означало б повний провал ре¬волюційної стратегії большевиків. Історія селянських повстань, почи¬наючи від Стєньки Разіна, Пугачова, а в Україні козаччина, гайдамацькі повстання, селянські здвиги та заворушення в 50-х і 60-х роках 19-го ст, які прискорили скасування кріпаччини 1861-го року, аграрне повс¬тання в 1902-му році на Лівобережжі - були виразним доказом того, яку вибухову силу таїть в собі селянство. Ленін добре знав, що після війни та планованої большевиками революції селяни вимагатимуть землі і свободи. Для того, щоб усунути можливу небезпеку спільного фронту се¬лян в період грядущої пролетарської соціялістичної революції, опану¬вати селом та забезпечити неподільну владу большевицької партії, Ле¬нін розробляє стратегічну змову проти селян, застосовуючи марксову теорію класової боротьби, себто поділяючи селян на антагоністичні класові фупи. Ця стратегія була детально розроблена в таких його пра¬цях, як: "Что делать?" (1902), "Шаг вперед, два шага назад" (1904), "Тактика социал-демократов" (1905), і, зокрема, в "Аграрній про¬грамі російських соціялістів" (1906). Як відомо, цю підступну стра¬тегію большевики використали із сатанинською жорстокістю, як під час революції 1917-го, так і в часи терористичної колективізації та на-родовбивчого голоду 1932-1933 років. В тих же працях Ленін визна¬чив ролю і стратегію неподільної влади - диктатури большевиць¬кої партії, яку він трактував, як "душу і розум" та "надхненник робіт¬ничої класи". В той час він ще не вірив, що рівень класової свідомости російської робітничої класи вже відповідав вимогам і завданням дикта¬тури пролетаріяту. Тут варто підкреслити, що диктатура комуністичної партії, як за часів Леніна, так і після нього, передавалась у спадок, поді¬бно династії Романових. Її всевладність була узаконена сталінською Конституцією, § 126, тобто тоді, коли ворожі класи, за словами цієї ж партії, були вже ліквідовані та оголошено побудову соціялізму в СРСР. Вона була узаконена і в часи брежнєвської Конституції, т.зв. "зрілого соціялізму"...