Голодовий геноцид в Україні

У квітні 1929-го року 16-та партконференція ВКП(б) при¬йняла нову большевицьку доктрину побудови "соціялізму в одній країні". Запорукою здійснення цієї доктрини була схвалена та про¬голошена перша п'ятирічка - програма індустріялізації країни та колективізації сільського господарства. Отже, потерпівши крах "лобової атаки" села в 1921 році, большевики, як відомо, про¬голосили політику НЕПу. А потерпівши банкрутство НЕПу, тепер перейшли до нового експерименту, ціна якого - мільйони жертв та повна втрата людської свободи. Приймаючи доктрину побудови "соціялізму в одній країні", Ста¬лін говорив: "... або один шлях, або другий - виходу немає. Або назад -до капіталізму, або вперед до соціялізму. Тут немає і не може бути тре¬тьої дороги" (Сталін. Питання ленінізму, вид. II, Москва, 1945, ст. 275). Про що це говорить? По-перше, про повне банкрутство марксистсько-ленінської утопії в самому Совєтському Союзі. Адже ще в 1921 році Ленін зізнався, що большевики потерпіли поразку, намагаючись зміни¬ти в селян земельну психологію (David Mitrany: Marx against the peasant, Univ. of North Carolina Press, 1951, p. 89). А комісар хліборобст¬ва Осінський заявив, що "коли селяни досягнули цілі в захопленні помі¬щицьких земель, вони стали цілковито глухими до ідеї соціялізму та рі¬шуче спротивились будь-якій ідеї комунального господарювання" (там же, ст. 89). Московські большевики сприйняли марксизм як непоруш¬ний закон суспільного розвитку людства. Вони не добачили чи не хоті¬ли добачити серйозної непослідовності і разючих помилок Маркса в оцінці економічної ролі селян, в практичному застосуванні теорії марк¬сизму, суть якої полягала не в примиренні чи налагодженні відносин з селом, а в ліквідації села і селянського стану - перетворення селян в колоніяльно-феодальну залежність. По-друге, ми бачимо також і цілковите банкрутство твер¬дження марксистсько-ленінської догми, що "робітнича класа не має батьківщини". Ленін ще перед таємним від'їздом в 1917 році до Ро¬сії писав до швейцарських робітників, що "Росія є сільськогоспо¬дарська країна, одна із найбільш відсталих країн Європи. Соціялізм не може тріумфувати там прямо і відразу. Але з часу, коли російські робітники започаткують революцію, європейський та американсь¬кий пролетаріат буде боротись у вирішальних боях з нами". Там же Ленін писав, що "німецький пролетаріат найбільш заслуговує дові¬р'я та є найбільш надійним союзником росіян та світової пролетар¬ської революції". Виникає питання: де ж була допомога європейсь¬кого чи американського пролетаріату в російській пролетарській соціялістичній революції? Більше того, під час Другої світової вій¬ни "найбільш надійний німецький робочий клас", як вважав Ленін, так безжалісно убивав російських робочих, як мисливець убивав зайців на полюванні. А "Комсомольська Москва" 2-го серпня 1942 року закликала росіянина: "Убивай німців! Ти і німець не можуть жити на одній планеті, - убивай, батьківщина кличе тебе - уби¬вай!.." По-третє: проголошення доктрини побудови соціялізму в одній країні на ділі означало кінець офіційного інтернаціоналізму всередині совєтської імперії, себто реклямованої до того часу рів-ности всіх народів і націй в СРСР. Кремлівська кліка, не дочекав¬шись сподіваних пролетарських революцій на Заході на чолі з Ко¬мінтерном, тепер шукає опору всередині своєї імперії, переконав¬шись, що єдиним джерелом такої опори є відродження ідеології ро¬сійського великодержавного шовінізму. Російський народ проголо¬шується найвидатнішою нацією з усіх націй, які входять до складу Совєтського Союзу. Як на керівну націю, на росіян покладається особлива месіяністична роль. Сталін добре знав, що російський комуніст почуває себе перше росіянином, а потім комуністом, що російський мужик, навіть у ликових лаптях, не буде воювати за якийсь там інтер¬національний комунізм, а за "родіну-матушку Росію". І тому не дивно, що він зумів так спритно змонтувати в одно ціле націоналіс¬тичний соціялізм-комунізм з російським великодержавним шовінізмом-месіянізмом, який є ключем для розгадки імперіялістичної експансії Москви. По-четверте: відродження великодержавного російського націоналізму-шовінізму означало й повне банкрутство большевицької національної політики, яка принаймні для пропаган¬ди реклямувалася аж до початку 30-х років. Тепер же офіційно про¬голошено, що т. зв. "місцевий націоналізм" є не чим іншим, як бур¬жуазно-реакційна ідеологія, якій немає місця в соціялістичному суспільстві... Як бачимо, Маркс і тут глибоко помилився в його твер¬дженні, що солідарність світового пролетаріяту є далеко сильні¬шою від націоналізму, себто від тяги народів до волі і державної незалежности. Крах 11-го Інтернаціоналу є яскравим доказом цього.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИНовий курс большевицької Москви означав, за словами Ста¬ліна, другу большевицьку революцію, більш затяжну і небезпечну, аніж революцію 1917 року, оскільки вона була скерована не проти поміщиків і капіталістів, а проти найтяжче працюючої частини українського народу - проти всього українського селянства та національно-державницького проводу українського народу. Страх щодо можливої війни, про що так багато говорилось на Конгресі Комінтерну в 1928 році, несамовито штовхав Кремль до фор¬сування прискорених темпів розбудови тяжкої індустрії та колективіза¬ції сільського господарства для цілковитої централізації та контролю Москви за всіма людськими, економічними і природними ресурсами країни. Москва знала, що національно-державницькі ідеї були не лише сильні, а й поглиблювалися на Україні. Вона також добре знала, що український селянин цінив і плекав його незалежність у господарстві, що для нього більш ворожого нічого не було, як від¬мова від його традиційної свободи та віддача себе в колгоспне раб¬ство. Москва знала, що українське село було джерелом і колискою на¬ціоналізму, що український селянин буде відчайдушне боротись за свою національну і соціяльну свободу. Ось чому в планах Москви Україна посідала спеціяльне міс¬це. В додаток вище згаданих політичних причин Москва брала до уваги винятково важливе стратегічне становище України, вагу її економіки, природних та людських ресурсів. Московські можновла¬дці завжди з підозрою і недовірою ставились до українського наро¬ду. Вони ще добре пам'ятали, як Україна загородила їм шлях для обіцяної підтримки Бела Куну (агенту Москви), революції 1918 ро¬ку в Мадярщині та грудневої револьти того ж року в Німеччині. Ле¬нін вже тоді зарахував Україну до ворожого табору країн, які фактично були в стані війни з большевицькою Москвою. Рішення 16-ї партійної конференції ВКП(б) у квітні 1929 року про прискорення темпів суцільної колективізації по суті означало проголо¬шення війни селянам, і в першу чергу українському селу, яка мала остато¬чно вирішити питання "хто кого" всередині совітської імперії. Для большевиків цей крок передвіщав довгу і затяжну боротьбу, яка таїла в собі явно небезпечний політичний ризик. У зв'язку з такими обставинами Москва створила спеціяльну комі¬сію при ЦК партії, яка розробила детальний стратегічний план трьох послі¬довних і взаємодіючих фаз - одної тотальної війни прота українського села, включивши в той плян також Кубань, Донщину і Нижню Волгу. Перший і головний удар був скерований на знищення органіч¬ного національно-духового проводу України, зокрема українського села, себто незалежно думаючої національної еліти, яка мала глибоке коріння в українському селі - джерелі особистої свободи та колиски українського на¬ціоналізму. Прелюдією цього удару згідно з таємним наказом партії і уряду були такі заходи, як: 1) масовий обшук і конфіскація всієї прихованої зброї в кінці 1929-30 pp. в селах, як рівно ж і вилучення ліцензованої мисливської пальної зброї в т. зв. "соціяльно-небезпечного елементу" в селах; 2) запроваджено систематичну подачу сільрадами "політзведень" про політичний настрій в селах, зокрема подачу імен сумнівних антисовєтських елементів для ізоляції їх органами ГПУ. В цей же час спеціяльна увага буна приділена центром на організа¬ційно-політичне зміцнення опори партії і совєтської влади в селах - партій¬но-комсомольського активу та коомнезамів, ядром яких була різного роду де-клясована босота - кримінальний елемент, ледарі, сповнені ненависті, зазд¬рості та жадоби до легкої наживи на чужому трудовому добрі. Одночасно розпочалися і масові арешти видатних діячів укра¬їнської науки і культури як прелюдія до "пролетарського" судового процесу в Харкові у травні 1930 року. Судили провід СНУ-СУ Му на чолі з колишнім заступником голови Центральної Ради УНР, віце-президентом Академії Наук України академіком Сергієм Єфремовнм, якому суд виніс смертний вирок, замінений на десять років ув'язнення. Ре¬шта 43 були засуджені на мученицьку каторгу повільної смерти. По суті то був суд над уенерівцями - ідейною самостійниць¬кою провідною верствою нації, яка в умовах московсько-большевицької окупації тримала прапор УНР, сіяла самостійницькі ідеї та в різних формах готувала національні кадри для відновлення вільної, незалежної української держави, коли на це прийде слушний час. На цьому місці варто пригадати відомий "лист без конверта" академіка Єфремова, адресованого в 1918 році до Юрія Коцюбин¬ського, керівника військовими справами большевицького т. зв. На¬родного Секретаріяту в Харкові, який оголосив "скасування" Цент¬ральної ради і уряду УНР в Київі та арешт всього проводу УНР. Виконання цієї постанови доручено керівнику судових справ Миколі Скрипнику. В "листі без конверта" Єфремов писав: "Нас ділить прірва, безодня неісходима, яка тільки може ділити большевика від старого українця..." (підкр. моє. - 1.С.). Він з гнівом осуджує тих українських боль-шевиків, які замість спільного виборення волі Україні"... кладуть що волю в домовину й важке віко пудовими набоями прибивають..." Таким був і таким залишився до останньої хвилини Єфремов - великий син України. Судовий процес над проводом СВУ-СУМу послужив сигналом до шалених масових арештів по всій Україні Тисячі кращих синів України: науковців, викладачів високих шкіл, учителів, агрономів, меліораторів, кооператорів, лікарів, студентів та інших свідомих укра¬їнців пішли на смерть, ув'язнення та заслання. Слідчий Брук на допиті провідного діяча УНР Дурдуківського заявив: "Нам треба українську інтелі¬генцію поставить на коліна - це наше завдання і воно буде виконане.. Кого не поставимо - розстріляємо". Україна зазнала неоціненної втрати. Саме тоді український народ втратив на довгі десятиліття своїх мислите¬лів, національну духовість, свою правдиву історію. В моїй пам'яті назавжди лишились шляхетні постаті людей ви¬сокої освіти і культури, глибоких українських традицій, полум'яних па¬тріотів, зокрема учителів школи ім. Шевченка в Прилуках: Колодуба, Залущика, Юнака, Тарасенка Петра, Щербака, Терещенка та інших, які після арештів ГПУ зникли навічно... Пригадую, як понад 200 учнів ра¬зом з батьками цієї школи організували протестаційний похід спочатку до тюрми, а потім до ГПУ (Соборна вул.), вимагаючи звільнення ареш¬тованих. Виділена делегація з вимогами демонстрантів не вернулась. Військові частини місцевого полку разом з міліцією брутальною силою розігнали демонстрантів, а тієї ж ночі і на другий день були арештовані ініціятори. Пригадую, як одного із організаторів цієї демонстрації Івана Шептуна було засуджено на кару смерти в Лубнах.РОЗГРОМ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (УАПЦ)В цей час був завершений також і тотальний розгром УАПЦ, яку большевики обвинувачували як "націоналістичну", "контрре-волюційну" - складову частину СВУ. Пішов тоді на каторгу Митро¬полит Липківський. Прийняли вінок тортур 32 єпископи УАПЦ, а разом з ними й тисячі священиків і сотні тисяч віруючих. В самому лише Києві було арештовано понад 1000 осіб, в тому числі 700 свя¬щеників, із яких 48 розстріляно. У великодню ніч 19-го квітня 1930 року - ніч вироку жертвам СВУ, за ініціятивою того ж ГПУ, вірніше, комуно-большевицької пар¬тії, був скликаний "Надзвичайний церковний Собор" в Києві, на якому була прийнята ухвала, яка голосила, що "віднині УАП Церква самолік-відується..." Таким чином диявольська стратегія зробила своє руйнуюче діло в Україні. На місці Божого вчення - "не убий, не украдь", вчен¬ні почуття любові, великодушності, доброзичливості, щедрості, етики і чутливості - формується новий тип - слуг диявола, що оку¬тав наш край плазунами, хамами, підлабузниками, донощиками (пригадаймо "героя" Павлика Морозова - запроданця свого батька), тип жадібного, підозріливого, фальшивого, брехливого і агресив¬ного деспота й демагога - ідолопоклонника новому богу - дияволу і вбивці Сталіну та його яничарам. Ворог добре знав, що там, де домінує любов між людьми, там немає місця для тирана й тиранії, бо любов виключає не¬нависть. Тиран і його вірнопіддані слуги також знали, що немає нічого легшого, як вчити ненависті, сіяти зло й антагонізм між лю¬дьми. В ненависті він консолідує вірні йому кадри, тримає в страсі і покорі розсварені між собою людські маси. Так підступно, за допо¬могою терору і обману він передав Жовтневу Революцію 1917-20 pp. "невсипущим" органам ЧК (Надзвичайній Комісії"), а в 1929-30-х pp. Другу (сталінську) революцію кривавим органам ГПУ (ДПУ). І якщо до 1929 року ще жевріла якась комуністична ідея й "уравніловка" в Комуністичній партії, то в 1929-30 pp. з'яв¬ляється уже нове класове розшарування в совєтському суспі¬льстві. Народжується нова привілейована пануюча каста на верхах і безвладна людська маса на низах. Смертельний наступ на українську інтелігенцію, діячів куль¬тури і науки, як рівно ж і тотальний розгром Автокефальної україн¬ської церкви був завершений за наказом влади, з одночасним запро¬вадженням жорстокої цензури українського друкованого слова, іде¬ологічних чисток наукових і публічних бібліотек, музеїв, знищен¬ням національних та культурних пам'яток, і, зокрема, цілковите ви¬лучення всієї т.зв. націоналістичної літератури. Ворог знав, що без своєї власної історії і культури рано чи пізно народ як нація бу¬де приречений до загину і забуття. Як бачимо, сталінське питання "хто кого" всередині совєтської імперії вирішувалось не у вільному змаганні двох систем - при¬ватновласницької і соціялістичної, а в умовах крайніх утисків пер¬шої і всебічного заохочення і підтримки з боку влади соціялістич¬ної системи. Все ж явне протегування з боку держави соціялістич-ному сектору не помогло. Вже в кінці НЕПу 1928 року цей сектор зазнав повного банкрутства. Чому? А тому, що "суспільство може розвиватись лише через його органічний ріст, а не штучний чи при¬мусовий диктат" (Едмунд Берк, 1729-1797). Цей конфлікт двох протилежних систем перенісся і в середо¬вище самої Компартії. Права опозиція, очолена Ніколаєм Бухаріним, обвинувачувала Сталіна і його кліку в запровадженні "військо¬во-феодальної експлуатації селянства". Ключ реконструкції сільсь¬кого господарства вони бачили в розвитку приватного господарства та у вільному ринку. Вони не вірили в класову боротьбу на селі та в ліквідацію т.зв. куркулів (заможних і працьовитих трудівників. -І.С.) як класу. Для того, щоб зламати неминучий спротив зло¬чинним планам большевииького Кремля, треба було, перш за все, знищити політичну опозицію всередині самої Компартії. І це було здійснено шляхом масових терористичних партійних чис¬ток, показових судів, чисельних арештів і розстрілів. Пізніше був розстріляний і теоретик правої опозиції Ніколай Іванович Бухарін. Так в 1929-30 роках Україна вступила в найтемніший пе¬ріод своєї історії. В ці роки Сталін показав себе неперевершеним майстром інтриг і секретних операцій. Він зумів запровадити секрет¬ну поліцію - ГПУ, як ніхто інший до нього. З притаманною йому жор¬стокістю, без жодних людських почувань він зовсім холоднокровне приймав рішення щодо страждань та смертельних вироків мільйонам невинних жертв. Яскравим прикладом цього може слугувати лист Шолохова, автора романів "Тіхій Дон" і "Поднятая Целіна", написа¬ного Сталіну в 1930 році. В тім листі Шолохов палко і до болю емо¬ційно умовляв Сталіна припинити звірячі знущання і висилки цілих родин Дону і Кубані на заслання в далеку сніжну тайгу Росії. І що ж? Сталін з властивим йому сарказмом відповів, що він (Шолохов) не розуміється в політиці і радив йому не тратить часу та писати нову повість про героїзм будівників соціялізму... Так божевільний тиран зумів сконцентрувати у своїх руках неподільну владу над життям народів совєтської імперії. Знищив¬ши провід національної інтелігенції і національної церкви в Україні, а разом і опозицію всередині Компартії, він тепер ого¬лосив війну і селянству, зокрема українському селу - джерелу і колисці живучого українства. Гасло "ліквідації куркуля як класу на базі суцільної колективізації" було початком цієї війни на ділі, яке досягнуло найвищого апогею в кінці 1929-30-х роках. Ціла со-рокатисячна армія комуно-комсомольського активу України, 25-тисячників - відбірних комуністів "братнього" Ленінграда, а пізні¬ ше 10-тисячників із Москви були відправлені в українські села на допомогу ударним бригадам місцевих комуністів, комсомолу, ком¬незаму та інших з дефадованого та кримінального елементу села, підпертих апаратом політвідділів машинотракторних станцій і вій¬ськових частин ГПУ (ДПУ). Всі ці сили були кинуті для розтро¬щення станового хребта українського села. Перший етап цього наступу, як уже сказано вище, розпоча¬вся в кінці 1929 і в першій половині 1930 років. Бракує слів, щоб пе¬редати той жах дикого насилля, який на той час окутав українське село. Масові грабунки, конфіскації й експропріяції набули в ті часи законно¬го права. Лише в той період 240 тисяч родин разом з дітьми і старими були пограбовані до нитки, арештовані й вивезені таємно в темні ночі у телячих вагонах під охороною військ ГПУ в далеку північну сніжну тайгу на каторжну рабську працю і повільну голодову смерть. Наступ на українське село, як відомо, проходив в умовах відчай¬душного спротиву силам терору й беззаконня. Очевидець цієї жахливої боротьби за право жити Гіндус яскраво описав ті події у документаль¬ній повісті "Red Bread". Знищено тружеників і хоронителів віковічних традицій України, ліквідовано весь козачий стан українського села. Знищено середній клас - основу кожного здорового суспільства. Продуктом цього нечуваного терору було народження нової бага¬томільйонної імперії рабів - АРХІПЕЛАГ ГУЛАГ. На кістках комуно-московських рабів, переважно українців, збу¬довано Біломорський канал, в полярних Хібінах розроблені апатитові копальні, в Забайкаллі вольфрамові копальні, на Шеремовій горі добу¬вали олово і кальцій, в пустині Кара-Кум розробляли видобуток урану і радію, а у Фергані рідкі метали; промощували дорогу Нагаєво-Магадан до центру золотоносної Колими та протоптували стежки до Даль¬ньої Печори і теперішньої Воркути за большевицькою нафтою, вугіл¬лям і деревом. Ціна цих "успіхів" і здобутків - невимовне страждання і мільйонові жертви рабів для "процвітання родіни Росії". Джон Нобл, американець, довголітній в'язень совєтських конц¬таборів, в його спогадах "І was slave in Russia" писав про українських в'язнів: "Я знаю, що кожна чесна і думаюча людина згодиться, що це невинні жертви. В минулому вони були найбільш працьовиті, повні енергії, шановані, - наділені природою талантом люди. Вони репрезен¬тували національний характер, незалежну думку та свободу в українсь¬кому народі. Вони мали в минулому улюблену родину, друзів, рідний край, життєві аспірації і сподівання. Я знаю, що в кожній вільній і правовій державі вони не лише були б респектовані, але й підтримані державою. В совєтській тиранії та в беззаконному режимі вони стали нелюдськими істотами - нелюдьми. Їм призначене невимовнеп-риниження, страждання і в глухій самотності повільна мученицька смерть". Це були ті перші, на кістках яких була створена рабовласниць¬ка імперія Архіпелаг ГУЛаг. На цьому місці варто пригадати й слова Президента України Леоніда Кучми, виголошені на урочистому зі¬бранні, присвяченому п'ятій річниці Незалежності України 23-го серп¬ня 1996 року. "Запитаймо себе, чи дозволила б суверенна Україна вини¬щити голодомором мільйони своїх громадян; чи дозволила б розстрі¬лювати безсудно свою національну інтелігенцію, гноїти по таборах найпрацьовитіших людей села". Все, що сказано вище, відображає, бодай частково, ту роз¬гнуздану сваволю і беззаконня, в яких опинилась підсовєтська лю¬дина під час великого терору в 1930-х роках. Мілован Джілас, югославський комуніст-опозиціонер, знавець кремлівських змовників, у своїх спогадах писав: "Закони на папері в Совєтському Союзі були, але кожен знав, що всі ті закони і сам Уряд - це КОМПАРТІЯ І СЕКРЕТНА ПОЛІЦІЯ", цебто ГПУ, а по суті деспот Сталін був універсальним законом. Значення слів на ділі: конфіска¬ція, реквізиція, експропріяція і навіть убивство і арешт в совєтському понятті стали символом законности, якщо їх мета була скерова¬на на побудову комунізму, цебто "мета виправдовує засоби". І зрозуміло, що людям західної цивілізації, зокрема американ¬цям, вихованим з покоління в покоління, на принципах американської Конституції і законности, в даному випадкові на амендменті 14-му, який говорить, що "Влада країни не має права позбавляти жодної особи свободи, або її власності без "due process of land" (підкресл. моє. - І.С.). Це є "альфа і омега" - неподільне право і святість ко¬жного громадянина США. Ось чому так нам тяжко було перекону¬вати американця про суть комуно-большевицького режиму в Совєт-ському Союзі. У відповідь він каже: "Якщо так, то чому народ СССР так довго вибирає (голосує "за") Сталіна до влади?"СТАЛІН ШУКАЄ ОПОРУ В РОСІЙСЬКОМУ НАРОДІ