Голодовий геноцид в Україні

РОСІЯ - БАТЬКІВЩИНА УТОПІЇ МАРКСИЗМУВеликі та ґрунтовні зміни в суспільстві ніколи не приходять ви¬падково чи зненацька. Цю закономірність навіть матеріялістична діялектика марксизму стверджує. Лютнева буржуазна революція в Росії 1917-го року, яка сталася 128 років пізніше від Великої французької ре¬волюції, змогла лише повалити абсолютну монархію династії Романо¬вих та її опору - дворянство. Спроби встановити демократію в Росії по¬терпіли повний крах. Ще в стадії свого політичного оформлення вона була повалена кривавою большевицькою, т.зв. Великою Жовтневою соціялістичною революцією 1917-го року. По суті це була політична і се¬лянська Революція. Політична - випадкова, руйнуюча і кривава завер¬шилась встановленням необмеженої терористичної диктатури російсь¬ких большевицьких змовників. Селянська, можна трактувати - нату¬ральна революція, яка здійснилась офіційним проголошенням націона¬лізації поміщицьких і монастирських земель та розподілом її порівно на душу селянам. Троцький у його "Історії російської революції" пи¬сав: "Якщо б аграрна проблема, як спадщина варварства старої Росії, була б розв'язана буржуазією... російський пролетаріат не міг би при¬йти до влади". Розподіл землі селянам не мав жодного місця в планах боль¬шевицької революції. Ленін у його "Звіті політичної ситуації 1917 року" писав, що "приватна власність на землю і грунт мусить бути заборонена". Але в Росії селянство складало понад 80 % населення; Червона армія в основі своїй була селянська 'і всі вони - на фронті і в тилу, воювали не за большевиків, а в першу чергу за землю. Війна з Німеччиною, громадянська війна та війна з новопосталими державами на території колишньої царської імперії, жахливий голод і розруха в тилу - все це змусило большевиків іти на концесію селянам, як на тимчасовий і тактичний крок, аби утриматись ціною жахливого терору при владі. До того ж селяни самі приступили до розподілу землі. Вже в 1918-му році було роз¬поділено ними 98,8 % придатної землі між собою. Так, безглузда Марксова утопія в 1917-му році, в перемогу якої навіть сам Ленін не вірив на початку революції, набула законного визнання та стала програмою дії групи большевицьких конспіраторів у Москві. Ця подія сталася в країні, до якої ніколи не дійшла ні велика Магна Карта 1215 p. в Англії, яка обмежила права короля, ні Ре¬несанс - епоха культурного відродження в Західній Європі, ні Біл оф Райте, законодавство прав людини 1689-го року, внаслідок яко¬го законодавча влада була перебрана парламентом в Англії, ні Ре¬формація 16-го століття в Західній Європі, ні Велика Французька революція 1789 року та її великі гуманісти-просвітителі, ні Декла¬рація незалежности 1776 року в Америці. Натомість, в Росії віка¬ми існувала автократія і деспотизм. Бєлінський ще в 1847-му році пророчив, що "одним з най¬більших інтелектуальних тріумфів нашого часу є той факт, що на¬решті ми починаємо усвідомлювати, що Росія має свою власну іс¬торію, яка не має нічого спільного з країнами Західної Європи". Ро¬сійські большевики-марксисти визначили власну історію Росії, припасувавши до неї на ділі марксизм. І в той час, як марксова утопія, яка була закроєна, в першу чергу, для індустріяльної Захід¬ної Європи - залишилась там і до сьогодні як академічний пред¬мет для теоретичних студій, в Росії навпаки - вона стала офі¬ційною програмою дії... Достоєвський, психолог російської душі, в повісті "Бесьі" писав: "Без деспотизму ще не було свободи, ні рівности, але в отарі повинна бути рівність. Ми уб'ємо бажання, ми пустимо пиятику, наклепи, доноси..., ми кожного генія згасимо в дитинстві... кожний член суспільства стежить один за одним і зобо¬в'язаний доносить. Кожний належить всім і всі кожному... Всі раби в рабстві рівні... Наклепи і мордування, а головне - рівність" ("Бесьі", т. 2, ст. 97-98). Це і є та большевицька Росія, про яку Бєлінсь¬кий говорив, що вона "має свою власну історію"... Большевики повірили, що людську природу можна пере¬робити та зрівняти засобами грубої сили, відібравши в неї пра¬во власності на засоби виробництва. Вони зігнорували незмін¬ний принцип природи, суть якого полягає в тому, що не існує рів¬них чи однакових людей, але є унікальність, відмінність характеру, яка відрізняє одну людину від іншої. Людина має інтелект, талант, свідомість, ідею, віру, амбіцію, особисту гідність та прагнення до волі. В той час, як матеріялістична догма марксизму розглядає лю¬дину однобічно - з точки зору її шлункових потреб, відккидаючи її як складну духову особистість. Теоретиком і продовжувачем навіженої догми Маркса в Росії став Ленін, якого охарактеризував анг¬лійський соціаліст, відомий учений, історик і соціолог Бертрам Рассел у праці "Практика і теорія большевизму" як уродженого ди¬ктатора, впертого догматика, для якого марксизм є релігія; людину, сповнену класової ненависти, позбавленої будь-якого сентименту до особистої свободи і гідности людини, провідника насилля та кривавої революції. Для Леніна "терор є форма військової операції, який може бути застосований" тоді, "коли ворог не здається, його знищують". Чи це випадково? Ні, зовсім ні. Троцький у його "Істо¬рії російської революції" писав, що "Ленін не був випадковим елементом в історичному розвитку, але продуктом всієї минулої іс¬торії Росії". Отже, московсько-большевицький режимний вит¬вір є не що інше, як композиція трьох взаємно доповнюючих компонентів: російської традиційної автократії, помноженої на марксову догму класової ненависті і боротьби, плюс необме¬жений звірячий терор московського большевизму, переплете¬ний із старим традиційним російським великодержавним націонал-шовінізмом-месіянізмом.ІМПОРТ МОСКОВСЬКО-БОЛЬШЕВИЦЬКОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНУМарксизм-ленінізм з його деспотичним режимом не є витвором українського народу. Він з початку й до кінця був імпортований на баг¬нетах окупантом з Півночі і нав'язаний Україні силою жахливого теро¬ру та ціною мільйонних жертв і великої руїни. Московські большевики не знайшли ні теоретиків марксизму-ленінізму в Україні, ні свого опер¬тя в становім хребті українського народу. Досить сказати, що на почат¬ку большевицької революції в Росії, як це подає С. Діманштейн у його праці "Десять років національної політики партії"", Україна з насе¬ленням близько 25 млн. мала всього 273 комуністів. Ця мізерна групка стояла по числу далеко позаду росіян, євреїв, поляків та прибалтійців. В основі своїй члени цієї ірупки були або російсько-большевицької орієнтації особи, або космополіти-інтернаціоналісти, які потім пішли під егіду Москви. Україна і Росія мали між собою лише два спільні фактори: обид¬ві були сільськогосподарські країни. Обидві, на наше лихо, мали спіль¬ні кордони. Що ж торкається історії нашого народу - нащадка Великої держави Київської Русіі, його культури, соціяльного укладу життя, світоглядової філософії, традиції та духовності і ментальності, які форму¬вались незалежно від Росії впродовж багатьох століть, то тут між українцями і росіянами лежить глибока різниця та характерні від¬мінності. Росія - країна традиційної автократії, в якій понад 500 років тому, далеко раніше, як Колумб відкрив Америку, був застосований ста¬рий монгольський принцип абсолютної покори та рабської служби се¬лянина володарю московського царства. Це була країна, в якій вже в 15-16 століттях була запроваджена кріпосна система, а на початку 17-го ст. селянин став цілковитою власністю дворянства. В Росії селяни ніколи не володіли землею як приватні власники. Земля належала "об¬щині" ("міру"), яку народники вважали зародком майбутнього соціялізму. В Україні - навпаки. Тут віками існували сильні земле¬власницькі традиції. Земля була власністю родини, яка передава¬лась з покоління в покоління - у спадок. В Україні запроваджено кріпосну систему не з середини, як це сталось в Росії, а силою окупаційної влади Московії в кінці 18-го ст., себто на 200-300 років пізніше, ніж в Росії. Україна справіку є старода¬вня хліборобська країна, про що свідчать розкопки городищ ще часів 3-го століття н.е. і раніше, в той час як на московських землях сліди хлі¬боробства знайдені на 700 років пізніше. Ось чому працьовитий хлібо¬роб України був сповнений глибокої любові до своєї потом і кров'ю по¬литої рідної землі. Вартий до уваги і той історичний факт, що після запровадження Москвою кріпаччини в Україні, в чотирьох губер¬ніях, зберігся вільний козачий стан по селах аж до 1917 року. За да¬ними петербурзької статистики 1805 року в Україні числилось 132 687 родин козачого стану, які ревно плекали українські традиції та були ко¬лискою української культури і духовости. Слід також пам'ятати важли¬вий факт, що кращі землі України були привласнені великими поміщи¬ками-росіянами, німцями та іншими неукраїнського походження, чого в Росії не траплялося. Характерною рисою українського господаря-хлібороба був його "моральний консерватизм", в основі якого ми бачимо культ старших - шанобливе ставлення до батьків. Мати в родині була ото¬чена пошаною і любов'ю, яка так палко оспівана в українській пое¬зії, літературі і фольклорі, чого в Росії ми не бачимо. В громаді український селянин був рівноправним її членом. Його особистий інтерес поєднувався з потребами всієї громади. Своєрідний "кон¬серватизм" українського хлібороба був наслідком природи, характе¬ру його життя, праці, традицій, незалежних міркувань та його воле¬любності. І, врешті, в Росії віками існувала автократія і деспо¬тизм. В Україні зберігся сильний дух демократичних вольностей, особливо з часів козацької епохи. Глибока тяга до волі та си¬ла християнського гуманного ідеалізму, які залишили в українсько¬го трудового землевласника сильні та глибокі коріння. Цей гуманізм відображав природні тенденції української люди¬ни, її умови життя та довкілля. Для прикладу я дозволю собі перекину¬тись до Києва 1847 року. В тому році, як відомо, царська охранка про¬вела жахливий погром Кирило-Методієвського Братства та виарештувала його провід: М. Костомарова, Тараса Шевченка, М. Гулака-Артемовського, О. Маркевича, В Білозерського, П. Куліша та інших. Вини¬кає питання: чим жили та про що мріяли ті великі духовні провідники українського народу ? За браком місця, я лише зацитую окремі витяги з листів та записок деяких провідників того братства. Білозерський: "Христос відкрив людству рівність і братерство, але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити інших... На наших очах убивають найбільший дар Божий - народне життя з його духом, ідеєю і метою...". В цих словах іде мова про московський полі-ційний гніт в Україні. М. Костомаров у листах до Аксакова, редактора російського журналу "Современник", писав: "Відкрийте нам свій прин¬цип. Або дійте заодно з Третім Відділом (тайною поліцією міністерст¬ва. - І.С.), або шануйте право українського народу і не наказуйте йому мовчать на своїй мові і говорить на вашій. Дозвольте йому самому ви¬рішувати свою долю, не накидайте йому уздечку на шию, щоб вести його, не віддавайте під суд українську літературу за її існування, і не за¬суджуйте її на смерть за те єдине, що вона мала нещастє родиться на своїй землі по сусідству з Вами". В іншому листі - відповіді Аксакову, Костомаров пише: "Ви пишете, що знаєте Малоросію. Так, Ви знаєте наш край зовнішньо. Але Ви не знаєте глибини душі нашого народу. Ви не підозріваєте, що на дні її у кожного думаючого, не дурного украї¬нця, спить Виговський, Дорошенко і Мазепа, і проснуться, коли насту¬пить нагода... Не вірте, як Ви називаєте, "Южно-Русу", бо він Вам не вірить. Не розраховуйте на наш народ в тій мірі, в якій Ви підмітили його ззовні...". П. Куліш, в листі до того ж Аксакова, датованого 2-го жовтня 1852 року, писав, що гурт таких, як він, "тримають віру у свою будущність, яка за нашим глибоким пересвідченням не може бути од¬накова з будучиною російського народу". Не кажучи вже пророчі слова Тараса Шевченка, що й ми "...діждемось Вашінгтона з но¬вим і праведним законом..." Вдумаймось уважно в ці глибокого значення слова великої ідеї великих синів України, в їх світоглядову спрямованість, дух і доброзичливість; в їх одностайний протест до бездушного гноблен¬ня українського народу Москвою; в їх заклик до всіх слов'янських народів до братньої любови, рівности між ними та пошани прав і національної суверенности кожного із цих народів, і ми виразно по¬бачимо: перше, ту бездонну, незгладиму прірву між українським гу¬манним ідеалізмом та безбожною матеріялістичною догмою Марк¬са, проголошеною ним в Комуністичнім Маніфесті", як рівно ж і російським деспотизмом, який носив цілком заслужене ім'я "жан¬дарма Європи". Друге, що український християнський ідеалізм був співзвучний не з марксизмом-ленінізмом, а з передовими ідеями гуманістів і просвітителів Західної Європи, і третє, що українські духові провідники свято вірили в український народ та його прийдешнє, вірили в Україну.УКРАЇНА ВИБРАЛА СВОЮ ВЛАСНУ ДОРОГУ