Голодовий геноцид в Україні

Наміри імперської Росії створити одну єдинодержавну ідео¬логію, культуру та націю через асиміляцію українського народу по¬терпіли крах. В той час, коли в Росії спалахнули одна за другою дві революції, Україна вибрала не уряд Корейського в Росії і не Маркса-Леніна комунізм, а свою власну дорогу. "В душі україн¬ського народу (як це віщував Костомаров. - 1.С.) проснувся Виговський, Дорошенко і Мазепа". Спонтанно творяться українські полки, серцем яких були сини українського села, на прапорах яких за¬маячів клич "Україна або смерть" (п-к Чорношишликів). Провід Української Національно-визвольної Революції в березні 1917 p. проголошує Уряд України - Українську Народну Республіку (УНР). В столиці України Києві 10-16 червня того ж року відбувся Всеукраїнський Селянський З'їзд, на якому взяло участь 2 200 пре¬дставників села. З'їзд виніс ухвалу про передачу всієї землі в Украї¬ні у власність селянам без викупу за максимальною нормою ЗО де¬сятин на господарство. Сільське господарство мало бути оперте на сильних основах приватного землевласництва працьовитих хліборобів. Ухвалено також підготувати остаточний проект земель¬ ного закону до Установчого з'їзду республіки, який би відповідав інтересам усіх селян та Української держави. Український народ мав усі підстави й умови для квітучого життя, добробуту і свободи. Для цього він мав не лише працьовито¬го трудівника-хлібороба, для якого земля була органічною части¬ною його життя й любові, але й Богом даний скарб - багатющу зем¬лю із казково багатими надрами. Україна з давніх давен славилась у світі як житниця Європи. Згідно з даними Центрального Статисти¬чного Управління України 1922 p. Україна в кордонах 1919 року посідала 42 867 тисяч десятин орної, високої якості землі з насе¬ленням 25 067 тисяч мешканців, із них 9/10-х були селяни. Жодна країна Європи, за винятком Російської імперії, не обіймала такої великої орної площі, як Україна. В 1910 році Україна (без Донба¬су) зібрала 215 млн. центнерів зерна, себто 21,5 млн. тонн, що ста¬новило 33 % загального збору урожаю величезної території Ро¬сійської імперії, включно з Польщею, балтійськими країнами і Фін¬ляндією, в той час, як територія посідала лише 1/29-ту частину всієї імперії. В роках з 1909 до 1913-го вивіз збіжжя з України в Росію становив пересічно 5,5 млн. тонн річно та за кордон 4 360 тис. тонн, що складало 46 % загального зернового експорту всієї Росій¬ської імперії (всі ці статистичні дані взяті з праці "Географія України" Степана Рудницького). Навіть в жахливі роки революції та тривалої війни, за статистичними даними проф. Фещенка-Чопів-ського (1920), в 1919 році Україна мала 10 млн. тонн лишків, гото¬вих до експорту. Великої уваги заслуговує продукція цукру, яка в 1914 році становила 116 385 100 пудів, себто 94,4% всієї цукрової продукції Російської імперії, та давала Росії понад 100 млн. золо¬тих карбованців прибутку. В 1914 році на Україні було 237 цукрова¬рень. З усієї загальної продукції Україна споживала лише 25 %, решта йшла до Росії та на експорт - за кордон. Не буду зупинятись і на багатющих запасах підземних скарбів України. Омину й промисловість, яка мала в 1914 році 3 401 фабрик і заводів.

УКРАЇНА – ЖЕРТВА КОМУНО-БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ АГРЕСІЇ

Все ж, не судилося українському народові бути господарем на своїй благодатній землі. Комуно-большевицька Москва зламала своє визнання державної незалежносте України 17-го грудня 1917 року. В затяжних і кривавих боях з армією УНР московські переважаючі кількісно червоні орди, після третьої з черги агресії, дня 22-го листопада 1920 року завершують окупацію всієї України. Змон¬тований в Москві та посаджений в Харкові фіктивний т.зв. Уряд Радянської Соціялістичної Республіки за наказом з Москви касує всі постанови Генерального Комісаріяту України, в тім числі й заборону вивозу хліба до совєтської Росії. В той же час Москва поспішно, силою революційного терору насаджує свій режим в Україні та одночасно провадить безпощадний грабунок всього українського збіжжя. Большевицькі газети в Росії в один голос затрубили: "Там, в Україні, нечислен¬ні запаси хліба, стоги по п'ять років не молочені. Пшеницею коней го¬дують, молоком свиней кормлять. Весь хліб мусить належати центру, себто Росії" (П. Феденко). По селах України творяться "комнезами" (комітет незаможних селян), які проіснували в Україні до завершення терористичної колективізації та народовбивчого голоду 1932-33 років. В той час, як в самій Росії "комбєди" (комітети бєдноти) були вже не потрібні і ліквідовані в 1920 році, комнезами в Україні викону¬вали злочинну місію большевицької партії на селі: провадили т.зв. розкуркулювання заможних працьовитих селян, реквізицію хліба, худоби і навіть одягу, і то без будь-якої компенсації. Це був звичай¬ний грабіж. А, найголовніше, сіяли бацили класової ненависти та анта¬гонізму для знесилення і розкладу українських громад на селі.

УКРАЇНА ОКУПОВАНА, АЛЕ НЕ СКОРЕНАПісля поразки України у війні з большевицькою Москвою постало питання - покора перед окупантом чи подальша боротьба? І український народ вибрав останнє. Слова великого сина України Симона Петлюри, виголошені ним до козаків-воїнів у "трикутнику смерти", що "...за час трьохлітньої боротьби ми створили українсь¬ку націю, яка на ділі буде активно боротись за свої права самостій¬но і ні від кого незалежно жити й порядкувати на своїй рідній зем¬лі", запали глибоко в серцях кожного думаючого українця, який в невимовне тяжких обставинах продовжував і далі, в різних формах, боротьбу з окупантом. Фон Клаузевіц - пруський генерал і мілітарний стратег - визначив кожну військову операцію як останню фазу війни, яка ста¬вить за ціль гармонізувати політичні відносини між переможцем і переможеним. Якщо ж такі цілі терплять невдачу, то перемога стає безглуздою. Московсько-большевицький окупант та його комуніс¬тична догма не знайшли ні політичної співгармонії з українським народом, ні будь-якого соціяльного грунту для прищеплення навіженої ідеї комунізму. Ось чому терор, підступність та необмеже¬не ошуканство стали єдиною зброєю окупанта для запрова¬дження свого режиму та утримання контролю в окупованій Україні. Доказом упертого спротиву окупантові є численні накази, розпорядження, інструкції ЧК, ревкомів, ревтрибуналів та уряду. Подамо тут лише кілька фактів, які говорять самі за себе. У квітні 1919 року, коли частина України вже була окупована большевиками. Пленум ЦК КП(б)У відзначав, що "хвиля кулацьких (селянсь¬ких. - І.С.) повстань цілком зруйнувала основу совєтської системи на Україні". Влітку 1920 року голова т.зв. маріонеткового совєтського уряду в Харкові Раковський рапортував: "...криза революцій¬них сил на Україні досить глибока... З'являються нові й нові "отаманчики" із своїми відділами в Полтавській, Чернігівській, Київсь¬кій та частково в Харківській губерніях, прочищуючи шлях для контрреволюції"". Сам Ленін заявив, що "ми послали на Україну наші найкращі сили для здобуття продовольствія, ...зойк лунає від наших товаришів з України - нема кому будувать совєтську владу в Україні". А.В. Лихолат в його праці "Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917-1922)" писав, що, за словами Леніна, основою національно-визвольного руху в Україні було се¬лянство, та що "боротьба проти національної буржуазії була виклю¬чно тяжкою, затяжною і впертою". Він заявляє, що "без самовідда¬ної боротьби та героїзму руських робочих та селян (Червоної армії. - І.С.), що боролися на полях України, не було б совєтської влади там". В 1921 році за наказом Москви Раковський видав спеціяльний "декрет". Зупинимося лише на окремих параграфах того декре¬ту. В § 1 наказано: "Всі, що протестують проти совєтського режи¬му, мають бути на місці розстріляні". В § 3: "Села, що допомагають повстанцям, оголосити в стані облоги". Там же перечислено міри покарання. В § 6 сказано: "Наказую зо всіх місцевостей, де готуєть¬ся буржуазне повстання, негайно забрати заручників з-поміж замо¬жних впливових кіл населення...". В § 8: "На випадок участі селян в повстаннях проти комуністів або взагалі якоїсь акції проти совєтів заручників негайно розстрілювати". Національний червоний терор, що гарцював несамовито по всій Україні, фізично винищив тисячі найкращих і найсвідоміших українців. Запровадження грабіжницьких "продподатків" на харчові продукти, насадження штучних комун - все це разом поставило Україну, а особливо українське село, перед лицем жах¬ливої катастрофи.