Голодовий геноцид в Україні

ПЕРШИЙ БОЛЬШЕВИЦЬКИЙ ГОЛОДВ той час, коли грабіжницькі реквізиції збіжжя через запро¬вадження непосильних "розверсток" лютували по всій Україні і для проведення яких були створені ".каральні загони" з частин оку¬паційної Червоної армії, що були сповнені не лише звірячої класо¬вої ненависти до селян України, а й дикої заздрости до українсько¬го добробуту, і понад все пімстою за те, що український народ по¬смів не тільки проголосити свою державну незалежність від "стар¬шого брата", а й вести збройну війну з большевицьким агресором з Півночі, на Україну насунулась друга, вже природня, катастрофа - засуха 1921-го року. Україну скував перший большевицький го¬лод, від якого загинуло близько трьох млн. українців. Це був голод забутий і прощений його винуватцям. Засухи не можна було запобі¬гти, але життя людей можна було врятувати. Окупант ограбував до¬щенту всі величезні запаси харчів, якими Україна диспонувала на початку 1920 року. Більше того, він очистив "під мітлу" всі не¬доторкані громадські запасні фонди по селах, які завжди збері¬гались спеціяльно в степовій Україні на випадок посухи чи якоїсь іншої стихії. Одначе, замість допомогового порятунку від голоду окупант наклав того року на Україну, зокрема пів¬денні області, спеціяльний "продподаток", спочатку 117 млн. пудів, а в липні це число подвоїв. Цей безпощадний грабунок був детально описаний Іваном Герасимовичем в його праці "Голод в Україні", Берлін, 1922 та Г. Клейнау в його праці "Криза в Росії". Однією із багатьох різниць голоду 1921 року від великого і засекреченого народовбивчого голоду 1932-1933 років є той факт, що попередній голод був широко висвітлений, зокрема в міжнарод¬ній пресі. За браком місця я наведу лише кілька епізодів тієї голодової трагедії. Представник Комітету Нансена 22 лютого 1922 року повідомляв з України в Женеву, що "вісім мільйонів лю¬дей голодують на півдні України". "Бюлетень Українського Хрес¬та - Голодним" 22 січня 1922 року повідомив, що в Білоцерківській волості Херсонського повіту голодує 90 % населення. Продподаток виконано на 97 %. Весь інвентар та одяг проміняно на хліб. Війсь¬кові загороджувальні відділи відбирають від голодуючих обміняний за речі хліб по дорогах. В Херсоні тисячі трупів лежать не похова¬ ні. В Запорізькому повіті смертність несамовито росте. З'їдже-но все: котів, собак, різну падаль. Варять юшку з упряжі і си¬рої шкіри. "Пролетарська правда" 10 травня повідомляє: "У Бер¬дянську щоденно умирає від голоду 180-200 осіб. Шостого квітня закопано в яму ч. 1 - 1 799 трупів, в число 2 - 1 329, в число 3 - 1 079, число 4 - 479. Лишилося ще не похованих 348 трупів". В.А. Арнаутов у його праці "Голод на Україні і діти" пише, що у кількох губерніях вимерли всі діти до 6-7-річного віку. Сиріт 700 тисяч на Україні. В той же час газета "Nachrichtenblatt", число 18 за 5-те травня 1922 року, подає повідомлення свого кореспон¬дента з Одеси, що туди прибувають із закордону пароплави з вантажем цитрини, помаранчі, фіги, вина, кокаїну та інших товарів, а з одеського порту вивозять збіжжя... "Коли описують війну, революцію та інші катастрофи, то все це дрібниці в порівнянні з жахом, що лютує по голодних селах Запоріжжя та загалом на Україні". ("Голод на Україні", Женева, 1922). І тут, для глибшого зрозуміння большевицького голоду, особ¬ливо голодомору 1932-33 років в Україні, варто пригадати слова Енгельса, який сказав: "...Люди в першу чергу повинні їсти, пити, мати житло й одяг - раніш ніж бути в стані займатись політикою..." (Маркс і Енгельс, т. 2, ст. 127). Большевики застосували цю ідею Енгельса, сполучивши несамовитий терор з народовбивчим голо¬дом як один із найбільш ефективних засобів для придушення полі¬тичного спротиву, зокрема в тих теренах, де цей спротив для них був найбільш небезпечним, і в першу чергу в Україні. Комуно-большевицька Москва, разом з посадженою нею адміністрацією в Хар¬кові, переживала в 1920-х роках глибоку економічну й політичну кризу. Потрібно було шукати нову стратегію, тактику й ошуканство, щоб утриматись при владі.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО НЕПУДля врятування повного банкрутства комуно-большевицької системи Кремль змушений був шукати вихід з глибокої й небезпеч¬ної кризи. Ленін зізнався, що селянське питання без сумніву розв'я¬зане лише теоретично, що теоретична розв'язка проблеми є далека від практичної реалізації. На конгресі Комінтерну в 1922 p. він поставив питання: "Чому ми наробили дурниць?" 1 тут же, виправ¬довуючи ці "дурниці", він послався на економічну відсталість краї¬ни, низький рівень освіти, брак досвідчених кадрів та будь-який до¬свід большевицької партії. Він не відкидав і навіть не ревізував застосування марксової утопійної догми у його відсталій країні, а, на¬впаки, в розмові з Веллсом (Англія) твердив: "Ми мусимо бути го¬товими до проби методу після методу, аж доки не знайдемо такого методу, що дасть найбільші наслідки" (G. Wells: Russia in shadow, London, 1921, ст. 33). Слова Леніна про пошук "методів" ясно віщу¬вали, зокрема для українського народу, тривалий, затяжний та болі¬сно-нестерпний конфлікт не лише з огидним і чужим большевицьким режимом, а й національним гнобленням України Москвою. Вихід з кризи большевицька Москва знайшла в проголошен¬ні програми НЕПу (нової економічної політики) в 1921 році, яка деклярувала: Право вільного вибору селян обробляти землю приватне чи спільно. Право оренди на землю в держави чи селян. Реквізиції збіжжя в селян замінено податками в грошах і зер¬ном, решту дозволено продавати на ринку. В 1925 році видано закон, згідно з яким надано право селя¬нам на використання найманої робочої сили. Запроваджена система премій для зразкових господарств для заохочення приватної ініціятиви. Збільшено ціни на сільськогосподарські продукти, а на про¬мислові навпаки - зменшені. Важливо підкреслити, що політика НЕПу надавала спеціяль-ні привілеї колективному сектору в сільському господарстві - звіль¬нення від податків та надання великих кредитів державою. В Укра¬їні було видано розпорядження про ліквідацію попереднього зако¬ну, чинного від листопада 1921 року, про проведення політики роз-куркулення заможних селян на землі. Запровадження НЕПу - це не що інше, як вимушений, тимчасовий тактичний компроміс, вірніше, капітуляція большевиків в афарному питанні. Все ж в запровадженні НЕПу вони бачи¬ли лише тимчасовий відступ - "два кроки назад - один вперед" в по¬ввній надії на остаточну перемогу соціялізму. Запорукою такої віри була цілковита політична контроля большевицької партії, в тому числі і всіх "командних висот", себто індустрії, яка належала совєтській державі. Вони вірили також в силу своєї пропаганди, наси¬ченої підступністю, ошуканством та явною брехнею, яка стала без¬прикладною професією большевиків, опертою на погрози і терор. Так розпочалась нова непівська ера, яка, по суті, поставила вирішальне питання - "хто - кого?" "Хто скористається НЕПом, - говорив Ленін, - соціялізм чи капіталістичні елементи міста й се¬ла?" Та довго не довелося чекати. Незабаром напівскасована приватна ініціятива показала свою невмирущу природню жи¬вучість, яка поставила большевицький соціялістичний сектор перед лицем повної капітуляції і крахом. Наведемо лише кілька прикладів. В 1925 році суспільний сектор займав усього 1,2 % ор¬ної землі, в той час, як приватні господарства збільшили орну пло¬щу втричі! В селі появились т. зв. "куркулі". Середняк стає замож¬ним (новим "куркулем"), а працьовитий бідняк - середняком. Про¬дукція приватної роздрібної торгівлі т. зв. "непманів" вже доставля¬ла 45 % всієї продукції на ринок. В партії з'явився жахливий переполох і паніка, яка викликала гострі дискусії та опозицію. Троцькісти, т. зв. "ліва опозиція" підняла ґвалт про загрозу т. зв. "куркуля", який, мовляв, зайняв монополію на зерновому ринку, та взагалі про відродження капіталізму Вони пропо¬нують рішучий наступ на куркуля, розбудову тяжкої індустрії та орієн¬тацію на т. зв. "перманентну" революцію на Заході. Бухарінці, т. зв. "права опозиція" виступила проти застосування "надзвичайних захо¬дів" до заможних селян, проголосивши гасло "затухання класової боро¬тьби" та збагачення на зразках продуктивного заможного селянства. То був час, за словами Сталіна, коли "новий шлях був сумнівний, партія майже перероджувалася, а революція на Заході не так бли¬зько була..." (Й.В. Сталін, Питання ленінізму, Москва, 1945, ст. 275-276). Перед большевиками постала невмолима альтернатива: дати се¬лянам свободу, що було б самогубством для комуно-большевицького режиму, або іти на надзвичайно ризиковану війну з селом, запроваджу¬ючи силою терору рабські колгоспи. Настала остання фаза НЕПу. Большевики вже не вірили в рекламований ними принцип поступової та добровільної колективі¬зації, опираючись на "зразок" та "перевагу" колективних госпо¬дарств. Уже на 16-ій партконференції у квітні 1929 року Калінін за¬явив, що хоч "большевики і провели під час революції "уравнілов-ку" на землю, але та "уравніловка" не усунула самого грунту в се¬лян, із якого ростуть капіталістичні елементи". Отже, потрібно було вирвати у селян грунт та з грунту селян. В кінці 1927 року та на початку 1928-го спеціяльно були застосовані драконівські "надзвичайні заходи" до заможних селян в Україні, Кубані, Дон-щині, пропоновані раніше Троцьким, якого Сталін уже позбувся. Запроваджуються непосильні "плани до двору" зерном і грішми та позбавленням заможних селян "права голосу". Викачування хліба проводилось нещадними реквізиціями. Подібно, як це було в часи "військового комунізму", що викликало глибоке напруження на селі та призвело до падіння с/г продукції. Це був кінець НЕПу та по¬чаток переходу большевиків від політики обмеження трудових заможних селян до цілковитої як економічної, так і фізичної лі¬квідації їх як класу на основі запланованої в Кремлі насильної суцільної колективізації. Це був початок відкритого ГЕНОЦИДУ певних класів чи груп українського суспільства.ДРУГА БОЛЬШЕВИЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ