Український національний одяг

рясно оздоблювали себе намистом. Про це спі¬вається і в пісні:

Якби мені, мамо, намисто,

То пішла б я завтра на місто.Із стародавніх часів на Україні існує добрий звичай у наших хлопців дарувати своїм дівча¬там намисто. Про це часто згадується в піснях і співанках, як ось:

Ой, поїде мій миленький до Турки, до Турки,

Купить мені коралики двадцять штири шнурки..

Серед народніх приповідок про намисто е такі:

“Тряси мене, парубче, щоб намисто бряжчало”,

“Намисто — не тісто, в печі не спечеш” — мовляв, треба купити за гроші.

Намисто в Україні тепер, як і колись, слу¬жить оздобою не тільки дівчат, а й молодих за¬міжніх жінок; лише бабусі, якщо й носять на-' мисто, то дуже небагато — один, два разочки, та й то темних кольорів. Дівчата ж: і молодиці навпаки, захоплюються зеленим, блакитним, а найбільше червоним намистом. Якщо молодиця має, бувало, багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка. Про це знаходимо в Т. Шевченка:

А жіночку свою любив —

І Господи єдиний!

Як те паня, як ту дитину,

У намистечках водив.

ОЙ, ХУСТИНА, ХУСТИНОЧКА!...

Хустина в побуті

Ой, хустина, хустиночка!

Мережена, шита...

Т. Г. Шевченко

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою.

На Лівобережжі влітку дівчата складають хустку навкісь трикутником і обмотують її нав¬коло голови, а тім'я залишають відкритим, “щоб волосся видко ...” З лівого боку до хустки при¬шпилюється квітка рожі або гілочка зеленого барвінку. Зимою дівчата, якщо беруть хустку, то так нею закутуються, як молодощі.

На Правобережжі хусткою дівчата користу¬ються лише у випадку крайньої потреби. Коли вже беруть хустку, то і літом, і зимою обгорта¬ють нею голову так самісінько, як і жінки, але ззаду на спині, з-під хустки повинна визирати коса.