Український національний одяг

Летів горностай через став,Золотії пір'ячка попускав;

Та підіть, дружечки, позбирайте,

Марусі віночок звивайте ...

Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав'яче пір'я. У Старобіль-ському повіті на Харківщині молодиці застром¬люють пав'яче пір'я під хустку навколо свого обличчя.

Дівоче намисто

Паничі —

Дукачів,

А поповичі з міста

Навезли намиста...

Т. Шевченко

Звичай оздоблювати жіночу шию можна про¬стежити ще з доісторичних часів. Вже в моги¬лах зі спаленими трупами, що стосуються до т. зв. доримської епохи, в місцях, які були за¬селені слов'янами, археологи знаходять метале¬ві та мінеральні шийні оздоби у вигляді окре¬мих намистин, або й цілих разків. Одна з та¬ких знахідок трапилася Хвойкові поблизу Киє¬ва, а це свідчить про те, що жінки і дочки на¬ших предків уже в той час носили намисто.

В староукраїнських літературних пам'ятках намисто під назвою “бисьрг” або “биср'ь” зустрі¬чається вже в Х-му столітті. На території на¬шої батьківщини в похованнях, що датовані ХІ-м століттям, археологи знаходять срібні або й золоті намистини продовгастої форми; ті на¬мистини виготовлялися з прозорого скла, на по¬верхню клали срібну або золоту платівку, а по¬тім знову заливали скляною масою. Цей вид намиста був найбільше поширений у княжій Україні-Русі. Бурштинові намистини також не були рідкістю в той час, бо бурштин добувався не тільки на побережжі Балтійського моря, а і в середній течії Дніпра. Із стародавніх намистин княжого періоду відомі ще металеві, характеристичні для Волині, Київщини та Галичини, — це т. зв. намистини минського типу, що мають вигляд малинових ягід.

В археологічних знахідках серед намиста час¬то трапляються нанизані на нитку маленькі ра¬ковинки типу “Сургеа ліопеіа” і “Сургеа рап-Огегіпа”, що були в той час предметом торгів¬лі. Це ще, між іншим, свідчить про те, що кня¬жа Україна-Русь мала торговельний зв'язок з людьми, які жили на побережжі Чорного моря та Індійського океану.

Не тяжко догадатися, що всі ці намиста та привізні матеріяли для намиста були в той час коштовною річчю і для широких мас населення були недоступні. Та навколишня природа, така багата і різноманітна в Україні, давала багато доброго матеріялу для намиста сільського на¬селення; гарні овочеві коробочки, зерна, кісточ¬ки ягід, або й самі ягоди — це намисто, яке ще й досі не вийшло з ужитку сільських дівчат, а особливо дітей в Україні. На Гуцульщині дів¬чата й молодиці ще й тепер носять намисто з овочевих коробочок рослини клокічки. Восени по всій Україні діти, бавля¬чись, роблять собі червоне намисто з ягід шип¬шини, чи свербиусу.

За козацьких часів були поширені справжні коралі, а в дочок козацької старшини та шлях¬ти не бракувало й перлів. В описі майна пол¬ковника Перехреста в році 1705-му записано біля двох фунтів “жемчугу” — перлів4). Це крім коралів та всіх інших видів намиста. Тож: не дарма, що, згадуючи ті часи, збідніле тепер на¬селення України, каже: “Були коралі та піш¬ли далі, були перли та ся стерли!”

Про коралі часто згадують гуцулки у своїх співаночках:

Ой, вийду я за ворота та ще трохи далі,