Український національний одяг

Ой, принесіте та повісте,

Та повісьте в новій світлиці,

В новій світлиці та на стіночці,

Все ж то-то буде, гей, ґаздиночці.

І це, як видко із змісту щедрівки, є найбагат-ший подарунок ґаздині від її челяді.

У Лаврентіївському літописі під роком 1068-м читаємо таке: “Дворь жь княжь розграбиша, безчисленое множьство злата й сребра, кунами й бтЬлью ...” Як бачимо, в стародавній Україні-Русі хутро розцінювалось на рівні з сріблом і золотом.

Про стародавніх чинбарів та кожем'яків має¬мо багато згадок у народніх казках та перека¬зах. Найстарша та, мабуть, і найцікавіша з цих казок е казка про Кирила Кожем'яку; тут Ко-жем'яка змальований як народній багатир-силач, бож “він шкіри м'яв, а тому й багато си¬ли мав ... а сили мав так багато, що й лютого змія поборов таки того, що жив під Києвом та людей хапав”. Саме тому, що такому важливо¬му героєві народньої казки приписується ремес¬ло кожем'яки, ми можемо бачити, яке велике значення в стародавньому побуті мав одяг з ви¬чинених шкір.

Весільні вінки

В українському народньому весіллі вінок ві¬діграє ту ж ролю, яку в інших народів відіграє біле покривало: “фата” по-московському, чії “вельон” по-польському. Це покривало' повинно було охороняти “молоду” від “поганого ока”. У нашому звичаї цю ролю виконує вінок з “хре" щатим барвінком”, символом тривалого кохан¬ня.

Напередодні весілля у “Дівич вечір” дівчата сходяться на останню вечірку до хати “моло¬дої”. Там вони співають ритуальних пісень, ви¬плітаючи весільні вінки. Першою, від іменй “молодої”, (сама “молода” на весіллі не співає) співає старша дружка:

Вийте, дівоньки, собі й мені

Собі звийте з рути-м'яти,

Мені звийте з барвіночку...

Зелений барвінок — символ тривалого кохан¬ня. Навіть куповані на базарі “київські вінки” перевивалися зеленим барвінком.

Приступаючи до плетення вінка для “моло¬дої”, дружки хором випрошують благословення.

В долину, дівчата, в долину

По червоную калину,

По хрещатий барвінок, —

“Молодій” на вінок...

Із руточки — дві квіточки,

Благослови, Боже,