Український національний одяг

Артистичне багатство національного одягу ще виявляється у розвиненій гамі та мистецьких формах. Вишиття та мереживо на одязі – свідоцтво мистецького смаку, майстерності. Той факт, що національний одяг тепер, а особливо тут на еміграції, не модний, ще не визначає, що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцямиЗбереження національного одягу це глибоке почуття батьківщини та вірності традиції своїх батьків.

Національний одяг – це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів.

Матеріали з яких виготовляють народний одяг

Хутро

Клімат України, як відомо, досить суворий і теплий одяг нашому населенню завжди був по¬трібний не менше як на шість, а то й на сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро зав¬жди було найулюбленішим матеріялом для ви¬готовлення верхнього теплого одягу, як для чо¬ловіків, так і для жінок. Колись наші предки вживали для одягу хутро з диких, і свійських тварин. З свійських найбільше використову¬вались вівці, а з диких — ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї карпатських гір олені. Тепер здебільшого кожухи шиють з овечих шкір і тільки вельми заможні люди мають кожухи з лисиці. Вовки, ведмеді та олені вже рідко зу¬стрічаються в українських лісах, а тому й не диво, що кожухи з хутра цих тварин стали ве¬ликою рідкістю. На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось куниць, соболів, горно¬стаїв, бобрів та білок.З старих літературних пам'яток відомо, що вже в ІХ-ХІІ століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврентіївського літо¬пису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній ку¬ниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дере-в'янам платити їй данину хутром. У тому ж лі¬тописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк, коли сідали на княжий стіл, то роздавали хут¬ряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор “Слова о полку Ігоревім”, що жив у XII-му столітті, нарікаючи на руських князів, пи¬сав:

“А князі самі собі крамолу кували,

а погание самі з побідами рискаючи по руській землі,

данину взимали: зо всякого двора, білку”.

У тій же старокняжій поемі, Ярославна, пла¬чучи на путивлівській стіні, примовляє:

“Полечу я зузулею по Дунаю,

омочу рукав бобровий у Каял-ріку...”

З стародавньої народньої творчости довідує¬мось, що в стародавній Україні кількістю хутра та хутряного одягу визначалося багатство гос¬подаря. В одній колядці співається:

В тебе шуби соболеві,

Горностаї королеві...

А в галицькій щедрівці говориться про те, як багата ґаздиня, відправляючи свою челядь на лови, наказує їй:

Тур-оленя вбийте,

Роги зшибите, шубу здійміте,