Український національний одяг

І отець, і мати, —

Будемо вінок зачинати!..

На західніх землях України, в'ючи весільні вінки, дівчата співають:

Щаслива Маруся в Бога,

Стояли янголи у порога,

Просили панянок, просили,

Щоб їй віночок ізвили ...

Коли “молода” вперше кладе на голову ве¬сільний вінок, тоді дружки співають:

Ой, чи вогонь, чи полумен палає,

Чи на Марусі золотий вінець сяє?

А на неї і матінка зглядае:

“Ой, не зглядай, моя матінко, на мене —

Не сходила я кращого вінка у тебе.

Ой, не рік — не два, як ся Івась залицяв,

Ой, він мені золотий вінок обіцяв ...”

Пригадуючи чарівну красу весільних вішав, я неодин раз ставив перед собою питання: що примушує наших дівчат нехтувати своїм, кра¬щим, а перехоплювати чуже, гірше? Я маю на увазі той сумний факт, що наші дівчата, беру¬чи шлюб, нехтують традиційний українськийвінок і напинають собі на голову чужі, зовсім не наші “вельон”, чи “фату” — шматок білої про¬зорої тканини! На превеликий жаль, найбільше захоплюються наші дівчата “вельонами” тут на еміґрації, де навпаки треба шанувати звичаї свого народу.

Вінки з пташиного пір'я

Колись в Україні, крім вінків з живих кві¬тів, дівчата плели собі вінки з пташиного пір'я. Найкращим пір'ям для вінка е пав'яче пір'я. В одній старовинній колядці ми знаходимо такі слова:

По горі-горі павоньки ходять . . .

За ними йшла ґречная панна ...

Ой, ходить, ходить — пір'ячко збирає ...

Віночок вине, на голову кладе.

Очевидно і весільні вінки в стародавній Ук¬раїні плелися з пір'я. В одній з весільних пісень на Київщині дружки співають: