Твори для 5 класу (29 штук)

"Але найцiкавiше, — пiдморгнула менi бабуся, — вiдзначали останнiй день Масляної — Сиропусну недiлю. Люди розважалися, наїдалися i пили досхочу, бо потiм починався суворий Великий Пiст. Того ж дня знайомi та родичi просили вибачення за образи, i йшли "заїдати i запивати" нанесенi одне одному прикрощi. Звичайно, їли вареники з сиром, тому й казали: "Вареники доведуть, що й хлiба не дадуть". А вже ввечерi готувалися до приходу Великого Посту. Так завершувався останнiй день Масляної".

Людям було жаль прощатися з радiсними днями, тому вигадали примовку: "Масляна, Масляна, яка ж ти мала, — якби ж тебе сiм недiль, а посту — одна".

"Але нiчого вже не поробиш — "Не завжди котовi Масляна ", — закiнчила розповiдь бабуся.

Твiр-опис природи. На ставку

Одразу за селом, в оточеннi густого сосняку, розкинувся ставок. Вiн невеличкий, але надзвичайно чистий i прохолодний. Коли свiтить сонце, у ньому вiдбиваються тисячi сонячних блискiток, аж слiпнуть очi. Одинокi верби, що стоять поблизу, купають свої довгi жовто-зеленуватi коси в кришталевiй водi. Ставок багатий рибою. Нашi односельцi рано, коли легкий туманець ще висить над водою, починають "полювати" на рибу. Так i чуєш, як то тут, то там ляскає по водi хвiст окуня чи срiблястої плотви.

По берегах ставка де-не-де ростуть заростi очерету. Вони утворюють також подоби острiвцiв посерединi пруду. Саме там ховаються вдень вiд дитячого галасу дикi каченята. Лише iнодi випливають вони погуляти на чисту воду в супроводi мами-качки. Кумедно дивитись, як вони, швидкi й пухнастi, стрiмко гребуть лапками, наче ганяючись одне за одним.

Увечерi, коли сонце сiдає за виднокрай, останнi променi освiтлюють все довкола. I пруд, i сосни, й очерет нiби заливає червоногаряче свiтло. Усе набуває нереальних форм i забарвлення. Це — захоплююче, фантастичне видовище.

Сонце востаннє, огледiвши землю, прощається з нею до наступного ранку. Усе, затамувавши подих, поринає в бузково-синiй морок. Настає нiч.

Моя вiрна подруга

Бачите он ту дiвчину з книжкою у руках? То Оленка, моя подруга. У неї прямий нiс, гарнi блакитнi очi з вiдблисками i русяве волосся. Зараз вона у темному (синюватому) костюмi. Одяг вона любить класичний.

Читання книг — то найулюбленiша справа подруги. Вона читає скрiзь: вдома, у транспортi, на перервi у школi. Ще Оленка ходить до музичної школи. Дома у неї дуже багато рiзних касет, платiвок i нот, рiзноманiтної музичної лiтератури. Оленка обожнює передачi про музику: вона забуває про все i поринає у музичну подорож.

Вдача у моєї подруги спокiйна. Вона толерантна, умiє вислухати i дати добру пораду. Я не знаю, що менi найбiльше подобається в Оленцi, але я iз задоволенням з нею проводжу час.

Дiдусеве село

Я люблю вiдпочивати влiтку у дiдуся i бабусi на Днiпрi. Їхнє село — казка. Шелюги, вербовi кущi, осокори i верби — все це навколо великого соснового лiсу. А далi, за лiсом, здiймався крутий берег Днiпра, а ще далi, на самому узгiр'ї, розкинулося село.

Бiлi хати майорять, немов шаланди в морi. Цi хати стоять давно. Однi вiдслужили своє, струхлявiли, розсипалися — на їхньому мiсцi виросли iншi, але кращi, просторнiшi, з цинковими бiлястими дахами.

Споконвiку село називалося Максимiвка. На крутих берегах Днiпра залягає голуба глина, виступаючи на поверхню… Сюди з усiх кiнцiв України, з'їжджаються люди на лiкування до санаторiю, на вiдпочинок, до дитячих таборiв. Приїжджають люди, щоб набрати голубої глини, яка має лiкувальнi властивостi.