Твори для 5 класу (29 штук)

Бо й справдi, даремно жалкувати, що немає у тебе достатку, щастя, якщо ти лiнива, заздрiсна та зла людина. Не вмiєш цiнувати добро, рiдних, любиш тiльки себе. Все це зрозумiла я, читаючи цю казку. Казки як мудрi добрi порадники навчають хорошого, а iнколи вони — просто веселi, з ними цiкавiше жити.

"Сильнiшою, нiж вона є, я не можу її зробити!" (за казкою Ганса Крiстiана Андерсена "Снiгова королева"

Менi поталанило, що на початку мого життя, у дитинствi, менi трапилися казки мудрого, милого фантазера — казкаря Андерсена. Бо навчили вони мене у наш не дуже веселий час вiрити в добро, у перемогу доброго людського серця над злом. Найсвiтлiшим казковим образом для мене назавжди залишиться героїня його казки "Снiгова королева" нiжна Герда.

Серед холодної бiлої зими в одному невеличкому датському мiстечку в маленькому затишному будинковi вкрився бiлими нiжними квiтами кущ троянди. Бо доторкнулися до нього добрi руки людини, дiвчинки Герди. Жила вона разом зi своєю бабусею та братом Каєм. I квiтнути б цим трояндам, i жити б спокiйно бабусi та внукам, якби скалка вiд дзеркала злого троля не влучила в око Каєвi, а поцiлунок Снiгової королеви не заморозив вщент його серце. I тепер на весь свiт дивився хлопчик холодними очима: снiговi вiзерунки на вiкнi для нього кращi, нiж живi квiти, а обiцянка королеви подарувати ковзани дорожча за бабусю та сестру.

А що ж трапилось з маленькою Гердою пiсля того, як промiняв Кай їхнiй затишний будиночок на льодянi палаци Снiгової королеви? У яку далеку i важку дорогу вирушила ця дiвчинка з "милим приязним личком, круглим i рум'яним, наче троянда", щоб врятувати його. Не змогла її зупинити навiть жiнка, яка вмiла чаклувати. Усе зробила чаклунка, щоб забула Герда Кая, та побачивши троянди, згадала дiвчинка про брата i втекла iз чарiвного саду. Нi добрi принц та принцеса, нi мудрi ворон з вороною не можуть допомогти їй. "Як втомилися її бiлi нiжки! Як холодно i страшно було їй!" А тут ще й потрапила вона до розбiйникiв. Жорстока маленька розбiйниця так була розчулена добротою i силою любовi Герди, що вирiшила їй допомогти. Допомагають їй i стара лапландка, i пiвнiчний олень. I все ж головнi випробування довелось переборювати їй самiй. Бiдна дiвчинка залишилась сама на трiскучому морозi, а обличчя її боляче сiкли холоднi снiжинки ¾ посланцi вiйська Снiгової королеви.

Та вона смiливо йшла вперед, все вперед. I ось нарештi вiн, Кай! Холодний, чужий, ворожий. I гарячi сльозi вiдчаю та любовi розтопили холодне серце Кая. I це було прекрасно! Бо дорогою додому навколо них розквiтали троянди.

I я все думаю, чому ж маленька дiвчина Герда була сильнiшою за всiх чарiвниць, i нiякi випробування не зломили її. I зрозумiла, що немає сил бiльших за любов, добро, за велику вiру у свою мрiю.

Вiдображення поглядiв на мистецтво у казцi Ганса Крiстiана Андерсена "Соловей" (I варiант)

Ганс Крiстiан Андерсен написав дуже багато чудових казок. Серед них менi дуже подобається його казка "Соловей". Вона трохи сумна, але дуже красива.Насправдi у цiй казцi соловей не один — їх двоє: один живий i справжнiй, а другий — штучний. Погляди письменника на мистецтво вiдображуються через порiвняння цих двох солов'їв.

Живий соловейко — непоказна сiра пташка, але вiн, як чарiвник, робить дива своїм чудовим спiвом. Мандрiвники, що приїжджали до Китаю, розказували, що в країнi немає нiчого кращого за цього спiвака. Iмператор дiзнався про те, що є таке диво, i наказав солов'я розшукати. Наближенi до нього особи знайшли соловейка i здивувалися через його скромний вигляд, бо уявляли славетного спiвака зовсiм iншим. Вони зовсiм не розумiлися на мистецтвi, бо перед тим сприйняли за спiв солов'я мукання корови та кумкання жабок. Проте iмператор заплакав, почувши солов'їну пiсню, i талант соловейка було визнано.

Потiм iмператоровi подарували штучного солов'я, який був увесь поцяцькований дорогоцiнним камiнням. Вiн придворним дуже сподобався, бо був дуже красивий, хоча вмiв спiвати лише одну пiсню. Справжнiй соловей образився i полетiв з палацу, коли йому запропону вали поспiвати разом iз цiєю заводною iграшкою. За це його проголоси ли вигнанцем.

Тiльки коли iмператор важко захворiв, виявилося який соловейко насправдi чогось саме вартий: штучного нiкому було завести, а справжнiй, забувши про колишню невдячнiсть, прийшов на допомогу i заспiвав так гарно, що навiть Смерть заслухалася i лишила iмператора живим. Але соловей вiдмовився вiд нагороди, тому що вважав кращою подякою сльози, викликанi його спiвом.