Твори для 5 класу (29 штук)
Висмiювання пихатостi у казцi Iвана Франка "Фарбований лис"
Хорошi казки — це казки, з яких можна зробити корисний висновок для себе. Саме такою є казка Iвана Франка "Фарбований Лис", яка вчить нас не бути пихатими i занадто самовпевненими без потреби.
Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: "незвичайне щастя та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього". Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки. Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн — небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.
Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють. Микита "тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi", але виказав себе сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi "Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала", i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.Казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iншим.
Свiт природи в оповiданнях Ернеста Сетона-Томпсона
Ернест Сетон-Томпсон вiдомий усьому свiтовi як чудовий письменник -натуралiст i художник. Його книги прищеплювали любов до природи багатьом мiльйонам людей в усьому свiтi. Вони допомагали i допомага ють формуванню того, що сьогоднi називають "екологiчним мисленням ", яке конче необхiдне усiм людям для вирiшення однiєї з найважливiших проблем сучасностi —охорони довкiлля.
Сетон був одним iз засновникiв натуралiстичної екологiї, яку вiн почав розробляти наприкiнцi XIX столiття, коли про неї майже не говорили. Врештi, вiн перший, разом з Ж. А. Фабром, звернув увагу на детальний опис i вивчення поведiнки тварин. Ним було закладено основи тiєї галузi науки про тварин, яка широко розвинулась у наш час i дiстала назву етологiї.
У автобiографiчному творi "Моє життя" письменник правильно говорить про свою першу збiрку: "Немає сумнiву, що ця книга дала початок новому, реалiстичному напряму в лiтературi про тварин. У нiй вперше правдиво змальована поведiнка тварин. До цього часу були вiдомi тiльки байки, казки про тварин i такi оповiдання, де тварини розмовляють i поводять себе, нiби люди, переодягненi в шкiри звiрiв".
Сетон-Томпсон не боявся малювати життя лiсiв, гiр, прерiй таким, яким воно є, з усiма проявами жорстокостi. Часто його герої — тварини гинуть у кiнцi твору. Але такою є правда життя, не можна приховувати її вiд дiтей, якщо не хочеш перетворити їх на слабкодухих плаксiїв.
Усi герої цього життєлюбного письменника настiльки повнокровнi, що якою б трагiчною не була їхня смерть, вона потопає у шаленому вирi могутнього земного життя i нiколи не лишає по собi вiдчуття порожнечi та безнадiї.
Сумуючи через загибель улюбленого героя, все одно читач згадує його таким, яким вiн був у розквiтi своїх сил i здiбностей.
В оповiданнi "Лобо" герой-вовк гине. Авторовi часто дорiкали за те, що вiн не просто, "вбив" свого героя, але й докладно описав його загибель. На цi докори письменник вiдповiв: "Який настрiй викликало в читачiв оповiдання про Лобо? На чиєму боцi їхнi симпатiї — на боцi людини, яка вбила Лобо, чи на боцi цiєї благородної тварини, яка скiнчила свої днi так, як i прожила їх: з повною гiднiстю, мужньо, без страху?" Зрозумiло, якщо спiвчуття читачiв на боцi Лобо, то письменник не сприймає докорiв: його завдання виконане.
Сетон-Томпсон надзвичайно правдиво i точно описує дiї та вчинки, поведiнку тварин. Немає вiдступiв вiд життєвої правди в тому, що птахи й звiрi якось по-своєму люблять i ненавидять, iнодi з надзвичайною силою. Вiдданiсть iнодi доходить до самопожертви. Письменник зображує вчинки — а чи свiдомо здiйснюють їх птахи i звiрi, чи несвiдомо, про це Сетон-Томпсон нiколи не говорить.
Тодi як перед тисячами видiв тварин з'явилась загроза зникнення, книги Сетона-Томпсона стають все бiльш потрiбними. Письменник закликає читачiв прислухатись до голосу дикої природи, що гине вiд навали "цивiлiзацiї ".