Організація готельного господарства та туризму

Кожний подоланий кілометр шляху зміцнює впев­неність у своїх силах, приносить велике моральне задово­лення.

Туризм, як ніякий інший вид спортивної діяльності, Сприяє розумінню прекрасного в природі і в людях, напов­нює життя духовним змістом, робить його красивим, допо­магає краще пізнати навколишній світ. У цьому вияв­ляється естетична функція туризму.

Під час тренувань і в похідних умовах виховуються вольові якості людини: сміливість, рішучість, терпіння, напо­легливість, ініціативність, дисциплінованість. Комплекс цих Якостей складає найважливішу рису "спортивного характеру волю до перемоги в туристських змаганнях, прагнення пройти до кінця запланований маршрут. Це досягається здатністю до граничної мобілізації сил, максимальною зосередженістю екстремальних умовах, впевненістю в перемозі, психологічною стійкістю, вмінням швидко приймати рішення.

У створенні позитивного психологічного клімату в ту­ристській групі активна роль належить керівникові походу (Інструктору, тренеру), за умови підтримки його всіма учас­никами. Найбільш важливими психологічними факторами в такому колективі є емоційна стабільність, цілеспрямованість, оптимістична реакція на труднощі, взаємодопомо­га, авторитет керівника.

Організаційні форми туристських заходів. За формою проведення туристських заходів і характером їх Організації спортивно-оздоровчий туризм поділяють на ор­ганізований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) -І неорганізований - аматорський ("дикий").

Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, ор­ганізаціями і підприємствами різних форм власності (тур-фірмами, турбазами, туристськими таборами і т. ін.) пере­важно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й про-маркірованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі ,з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські ба­зи, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культур­ним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках -транспортом, і т. ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші далекі подорожі саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, літератур­но-меморіальні та історичні місця. В більшості своїй ці мар­шрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.

Самодіяльні туристські походи і подорожі організують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, ту­ристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, ус­танов, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спор­тивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.

Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, оби­рають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечу­ють себе необхідним спорядженням, продуктами харчуван­ня, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами).

Особливість неорганізованих - аматорських (так зва­них "диких", "під чорним прапором" і т. ін.) - походів - у то­му, що туристи самі обирають район подорожі, часто не ма­ють чітко розробленого плану і програми походу, поклада­ються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих

груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є ак­тивний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.1.2.Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму

Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його марш­рутом, засобами пересування неважко віднести його до пев­ного виду туризму - пішохідного, гірського, лижного, водно­го, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різнови­дом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими ту­ристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального споря­дження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо.

Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересу­вання - пішки, і спільні технічні прийоми подолання склад­ного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних. Однак ця го­ловна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пу­стельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмін­ності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.