Методи соціально-педагогічної діяльності

Третьою особливістю цього методу є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпити висловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюванням більш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові роботи висновки щодо їхньої мотивації.Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогу розкрити досвід, переживання та сподіваня.

Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв’ю є те, що їхня мета – не досягнення групового консексусу, а з’ясування напрямку думок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного. Дискусію з однієї теми проводять три – чотири рази.

Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах.

Розділ II. Технологія підготовки, проведення та обробки

результатів дослідження

2.1.Загальна методика соціально-педагогічного дослідження.

Соціально-педагогічне дослідження будь-якого явища, що має педагогічний чи психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика дослідження виступає послідовною реалізаціює дослідником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований вигляд.

Отже, перший етап дослідження – вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об’єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях: “бути не-відомою неданою’ та “бути доступною для пізнання”.

Критерієм завершенності даного етапу є міра позитивного змістового співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представленої у робочому визначенні предмета, і б) маштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неадекватним дослідницьким діям під час дослідження.

Другий етап – теоретичне дослідження або теотеризація предмета. На даному етапі дослідник є предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв’язків зі світом.

Предмет дослідження розглядається як самостійне, цілісне та багагтомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з іншими, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені: а) вибором методологічної основи теоретизації та б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософствування, який є адекватним предмету теоретизації.Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір пізнавальних теоретичних “мапуляцій” зі змістом досліджуваних ознак предмета. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визачена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію конкретного циклу теоритичних дій і зумовлює їхню дослідницьку специфіку.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визачити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складаючи дії дослідника, спрямовані на з’ясування сутності предмета дослідження. А тому емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.