Символіка поетичного світу В. Стуса

І добре, що не зуміла

Мене од біди вберегти.

Крізь гіркоту просвічується й надія, що передається поетикою звертань до Господа:

Господи, гніву пречистого

Благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою.

Спасибі за те, що мале

Людське життя, хоч надією

Довжу його в віки.

Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей:

О Боже мій, така мені печаль,

І самота моя така безмежна,

Нема — вітчизни. Око обережно

Обмацує дорогу — між проваль:

Ото — мій шлях повернення.

Інколи Бог у поезії виступає як символ кари за вчинене зло.

Амплітуда настроїв митця величезна, вона сягає катастрофічної перенапруги. Усе частіше в його поезіях («В мені уже народжується Бог», «Сто дзеркал спрямовано на мене») з'являються релігійні образи, звучать молитовні інтонації, вірші-сповіді переростають у клятви-запевнення: вистояти, здолати зневіру, упевнитися в силі духу, вибороти для себе надію на свою правоту, утвердитися в стоїчності цього протистояння, свого щоразу посилюваного спротиву владі як силі, що обмежує його свободу, ущемляє можливості вибору.Як бачимо, у поетовій свідомості поступово утверджується думка про вищу доцільність страждань, бо гіркі переживання й різкі зміни настроїв, мрій, спогадів викрешували іскри поезії. Поетом пише біль, а не закута в систему світоглядна засада, ненависть чи злоба. Тому, щоб сприйняти й поезію В. Стуса без упередження й без нарочитої ідеологізації кожного образу чи символу, необхідно вийти на відповідний масштаб чуттєвості та уяви. Більш того, слід ураховувати, що домінуючим ліричним самопочуттям поета були віра та трагізм. У цілому творчість митця слід розглядати на історичному тлі відображеної ним реальності, у системі його поетики й художньому контексті творчості В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського й І. Драча.

Феноменальність Стусової авторської манери полягає ще й у тому, що в нього практично немає невдалих поетичних ходів, нема «поганих» слів, слів тривіальних — усе на своєму місці, кожен елемент тексту вписується в цілісну структуру. Кожна поезія, кожне слово — це знак, який символізує певний настрій, певні почуття й думки поета. Більшість віршів відзначається різноманітністю рим, інтонаційною та мелодійною гнучкістю, вони вичерпно передають порухи душі та відкривають нові грані поетичної думки. Вірші народжуються на тих рівнях душевних злетів і зламів, які відповідали його внутрішнім станам. Ми не зазнали ані голоду, ані репресій, теж мусимо віддавати всі сили на захист і збереження духовного спадку сучасної України.