Символіка поетичного світу В. Стуса
Василь Стус — один із найбільш поетів XX ст. У новітній українській поезії його ім'я стоїть на чільному місці не тільки тому, що світлий образ цієї людини став символом незламності людського духу й національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського заглиблення й високого рівня самодостатності поетичного слова й водночас — до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови XX ст.
Поезія В. Стуса — це насамперед творчість великого таланту, непересічного обдарування. Глибока щирість і потяг до добра зумовили появу поета Канону, поета на всі часи, або, як говорив Дайте про таку творчість, поета назавжди.
Поезія В. Стуса доходить до нас, як світло далекої зірки. Його ім'я ввійшло в життя нашої країни на потужній хвилі національного відродження й державного утвердження України. Пізнання Стуса широким загалом його земляків відбувалося паралельно з руйнуванням ідеологічних табу й відкриттям покладів нового знання про минуле й сучасне України, в екстазі мітингового самоутвердження, у радісному майві синьо-жовтих знамен, у величній скорботі жалобного походу й переховання поета та його побратимів у рідній землі... Ця незабутня сторінка нашої історії освячена іменем Стуса.
Перше сприйняття Стуса як поета невід'ємне від героїки його Долі й Чину — і це закономірно. Та час спливає, свята змінюються буднями, життя невблаганно ставить перед нами свої жорсткі прагматичні завдання, загальні гасла, якими б справедливими вони не були, і художнє явище постає в усій складності, у своїх реальних вимірах, в історичній перспективі. Загальне сприйняття Стуса вичерпує себе й може звестися до штампу. Треба зробити все, щоб не перетворити дорогу для нас постать на новий офіцизм, не створити нового культу й нового міфу.
В. Стус — поет ліричного складу, у нього майже немає сюжетних творів, переважають медитації, позначені філософізмом та інтелектуалізмом. Характерна метафоричність образного мислення є дещо незвичайною, тому твори його сприймаються інколи важко. Але після глибокого аналізу поезії ми цілком спроможні свідомо засвоїти творчість В. Стуса. Найменш дослідженою є символіка його поезії. Отже, спробуємо простежити, які символи використовує у своїй поезії В. Стус і чи збігаються ці образи з образами-символами народної поезії.
Символ — це багатозначний образ, який поєднує між собою різні плани художнього відтворення дійсності на основі їх суттєвої спільності, спорідненості. Символ — це завжди образ, а образ може стати символом лише за певних умов. Зараз упевнено можна сказати, що в поетичній свідомості українців послідовно простежуються одні й ті самі образи-символи (або їх варіанти). Вони сягають корінням у глибину національного світогляду та світосприйняття. До якого б напряму, методу, школи не належав той чи інший письменник, набір базисних символів у його поетичній комірці має народнопоетичні корені. Спільна основа у вживанні основоположних символів у народній поезії, поетичному світі українських романтиків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса є очевидною та природною. її оригінальність пов'язана з національним мисленням, заглибленим у народну міфологію.
У народних творах дуже поширеним є символ ночі. Згідно з уявленнями наших предків ніч — це найбільш важлива для життя людини часова доба. Але пізніше під впливом християнства ніч почала асоціюватися з темними силами, стала небезпечною. Тобто ніч стає чорною, злою та водночас могутньою. Прадавні українці вірили, що саме ніч дарує життя та приносить одужання хворому. Вона також часто асоціюється зі сном, смертю, символізує зубожіння, суспільну стагнацію.
Для символічного розуміння води в народній поезії важливу роль відіграє її стан. Якщо вода чиста та прозора — це на добро, а якщо брудна, каламутна, то це означає перспективу плавати бурхливим морем. Тому часто поет — це човен, який сміливо намагається протистояти численним негараздам і перешкодам, що зустрічаються в бурхливому морі життя. Також може означати певну межу, що лежить між долею та недолею. З-за моря приходять усілякі біди, нещастя, але саме там і шукають Долю.
У народних творах різних жанрів одним з найпоширеніших символів є місяць. З одного боку, це нічне божество, Боже око, у замовляннях — повновладний князь нічного світу, пов'язаний зі світом мертвих, а з іншого (у весільній обрядовості) — це молодий. Найчастіше згадується в народних легендах молодий місяць (молодик).
Сенсом життя В. Стуса була любов до України. Поет жив, марив і снив на чужині Батьківщиною: Києвом, Дніпром. За кожним помислом, за кожним словом — Україна: