Символіка поетичного світу В. Стуса

За мною Київ тягнеться у снах.

Зелена глиця і темна червінь

достиглих черешень. Не зрадьте, нерви —

попереду — твій страх, твій крах, твій прах

Прослалася дорога — вся в снігах

і простори — горбаті і безкраї —

подвигнуть розпач. О коханий краю,

ти наче посаг мій — у головах!

Навіть у похмурих північних пейзажах Стусові бачилася Україна:

На колимськім морозі калиназацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

(«На колимськім морозі калина»)

Земля, небо, море, степ, поля та ліси, тварини й рослини виступають як невід'ємні атрибути України, бо й пейзажі, і тваринний світ усе одно відтворюють флору й фауну нашої Батьківщини, а не далеких чужих країв:

На Колимі запахло чебрецем

і руто-м'ятою, і кропивою.

У роздумах над долею України, над власною долею поет часто вдається до бінарної опозиції «ніч—день». Особливо ця опозиція присутня в збірці «Зимові дерева», у якій Стус згадує 17 разів про ніч і 16 разів про день:

А що було — великі напасті

негоди, ночі без свічок,

і кожен день — ворожі нападки,

а те, що є? — про те мовчок.

Нічні страхіття — це не міфічні істоти, а «нечиста сила» новітнього часу. Уночі ліричного героя Стуса мучить безсоння, приходять важкі думи, ніч «протовпиться, як п'яниця, по кімнатах, стінах шастає». Але ліричний герой Стуса впевнений, що ніч не дозволить йому остаточно втратити зв'язок із Батьківщиною: