Любити все прекрасне і земне і говорити правду... за творчістю Василя Симоненка

Під шаленством весняних злив

(«Тиша і грім»)

Щирість — це щедрість:

Благословенна щедрість! Все від неї,.

Від щедрості думок, сердець і рук.

Краса сповита матір'ю землею

Від щедрості страждань її і мук.

І ми народжені од щедрості любові...

(«Щедрість»)

«Гніву і ненависті вистачає лише для того, щоб зруйнувати щось. Але вона не може будувати. Перетворює, оновлює і заквітчує землю тільки любов — любов до рідної землі, до людей, до праці» («Наша рідна Вітчизна», (1962 p.), а найзапашнішим цвітом заквітчує землю кохання — найніжніша, найтонша любов.

Отже, щирість Симоненка — це всеосяжна любов до життя:

Світ який — мереживо казкове!..

Світ який — ні краю ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий!

(«Світ який — мереживо казкове/..»)

і мудрість.

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.