Любити все прекрасне і земне і говорити правду... за творчістю Василя Симоненка

...не можуть душу зігрівати

ті, що не палають, не горять.

Василь Симоненко прагнув зігріти людські душі, тому й згорів, мов метеор.

З неймовірними труднощами друзям Симоненка доводилося «пробивати» у, світ кожну його книжку. І все ж, завдяки колективним зусиллям, ми маємо можливість читати Симоненкові «Земне тяжіння» (1964 p.), збірку новел «Вино з троянд» (1965 p.), «Поезії» (1966 p.), «Избранная лирика» (1968 p.), «Лебеді материнства» (1981 p.), том вибраних поезій (1985р.) та дві книжечки для дітей.

Поетичні збірки «Тиша і грім» та «Земне тяжіння» — це звернення до болючих проблем, що єднають Василя Симоненка з народом і рідною землею. Символічні образи тиші та весняного грому розкриваються через світосприймання ліричного героя, що висловлює свою любов до матері, родини, Батьківщини, народу, до України. Земля дає сили, наснагу, живить своїми соками бентежне серце. Симоненкову «Тишу і грім» передмовою «Радість першовідкриття» благословив С. Крижанівський, який стверджував, що новаторство поета «йде не стільки шляхом винаходу нових художніх форм... скільки в сфері нових художніх ідей».

Найкращі поезії він присвятив матері — людині, яка подарувала йому життя: «Жорна», «Дума про щастя», «Лебеді материнства», «Лист», «Одинока матір».

Але все ж таки центральною темою творчості Василя Симоненка залишалася патріотична тема, де любов до України поєднується з гіркими роздумами про свій безталанний народ. Одвічні прагнення мати свою землю, державу та волю поет конкретизує у віршах «Україна», «Задивлюсь у твої зіниці», «Земле рідна». Україна для поета — найдорожче у світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розпукою», бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній.

Україно, ти — моя молитва,

Ти моя розпука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.Новою, дужою, величною постає перед читачем велика любов поета — його Україна з голубими й тривожними, ніби раць, зіницями, його вродлива й горда мати, яка дала йому багатство мови, культури, традицій. Вона піднесена на п'єдестал великої пошани поряд із найбільшими країнами світу. І для поета бути її сином — це гордість і щастя, ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху боротьби за волю та незалежність.

Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать америки й росії,

коли я з тобою говорю.

У цих рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського. Однак це думка хибна: тут поет клянеться у вірності батьківщині, прагне віддати їй усе: працю, творчість, усього себе:

Ради тебе перли в душі сію,