Трагічне життя і титанічна творчість Олександра Петровича Довженка.

Мета: Познайомити старшокласників з біографією письменника і неперебутним талантом українського Мікеланджело в кінематографії. Дати уяв­лення про кіноповість як різновид повісті, призначеної для постановки фільму. Прищепити любов до творчості Олександра Довженка - дороб­ку свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу.

I. Актуалізацій і корекція опорних знань

1.Розкрийте образ Ярослава Мудрого з однойменної історичної драми І.Кочерги.

Додаткове запитання: Які основні проблеми піднімає автор у драмі "Ярослав Мудрий"? Чи актуальні вони для нашого часу й чому?

2.Зіставте й порівняйте особисто вибрані вами для аналізу два жіночі або два чоловічі літературні образи з "Свіччиного весілля" та "Ярослава Мудрого" І.Кочерги.

Додаткове запитання: Що таке історична драма, які її основні ознаки?

II. Виклад нового матеріалу

Епіграфом до уроку пропонуємо використати слова А.Малишка: "Він лишив­ся як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером".

Олександр Петрович Довженко народився 12 вересня (30 серпня - за старим стилем) 1894 року на околиці Сосниці - у В'юнищах на Чернігівщині. Сосниця у ті часи була невеличким провінційним містечком, а В'юнища взагалі нічим не відрізня­лися від типового українського села: ті ж побілені хатки у затінку з садів, мальовни­чі покручені вулички, де годі розминутися двом возам, спориші під тинами, човни у клунях, бо ж поруч Десна, яка в лиху годину прохарчує не згірще від орного поля. У своїх батьків Олександр був сьомою дитиною, а всього дітей народилося багатенько навіть і як на ті часи й селянську сім'ю, та далеко не всім судилося дожити до зрілого віку. Сам письменник в дорослі роки з непідробленим сумом писав: "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі недосягши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, в моїй уяві плач і похорон". Над сім'єю Довженків, очевидно, дійсно тяжів якийсь фатум, бо дійшло до того, що в один день, коли наймолодшому, майбутньо­му генієві України, не було ще й року, від пошесті померло аж четверо синів-соловейків: Лаврін, Сергій, Василь, Іван. Мати буквально вимолила у Бога життя останньому - Олександрові, інтуїтивно вгадуючи в ньому велику людину в май­бутньому. З того часу вона не переставала щодня і щоночі благати: "Залиш мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю".

Довженкознавці свідчать, що сім'я батьків майбутнього кінорежисера мала славний родовід. Довженки ніколи не були кріпаками, належали до козацького стану, а на Чернігівщину предок Довженків Карпо переселився з Полтавщини ще у XVIII столітті. У Карпа був син Григорій, у Григорія - Тарас, який мав багато синів, що їх у Сосниці по-вуличному величали Тарасовичами, а серед них - і Семен, дід Олександра, а в Семена - Петро і Самійло, відповідно батько й дядько Олександра Петровича. У В'юнищах рід Довженків поважали аж настільки, що з вісімдесятих років XIX століття та вулиця, якій пізніше дали ім'я Шевченка, називалася просто Довженковою.

Батько майбутнього письменника був хліборобом, рибалкою, смолярем (діхтярем), перевізником на Десні. Неграмотний Петро Довженко ("...Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості"), на свою біду, відзначався романтичною вдачею і в тяжкому буденному житті ніяк не міг пристосуватися й знайти собі місце: те, про що він мріяв, виявлялося недосяжним, те, що давало життя, - надто прісним і нудним. Та свого єдиного вцілілого сина він мріяв бачити людиною, яка досягла хоч якоїсь вершини, тому твердо постановив будь-якою ціною "вивчити свого сина на пана".

Мати - Одарка Єрмолаївна Цигипа - як свідчив син, мабуть, "народилася для пісень", але "проплакала все життя". Була вона дочкою талановитого ткача-художника, від якого успадкувала любов до пісні й чудовий голос. Про свого батька ця жінка залишила зворушливий спогад: "Ото було тче і так співає, тільки човник бігає... А часом співає-співає та й заплаче, Їй-Богу, правда".

Сашкове дитинство, очевидно, не минало так безхмарно, як у "Зачарованій Десні", але хлопчик міг витворити собі уявний світ і жити за його законами: "В дитинстві у мене був певний нахил до споглядності. Я був дуже мрійливим хлоп­чиком. .. У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділятися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах".Восени 1903 року батько віддав малого Сашка до Сосницької парафіяльної чотирикласної школи. При знайомстві з учителем хлопчик так розгубився й зні­тився, що вчитель спочатку подумав, що дитина запущена, інтелектуально відста­ла, не готова до навчання і просто не осилить шкільну програму. Але Олександр на льоту схоплював знання з усіх навчальних предметів і дуже швидко виявився найкращим учнем: "Учився я в Сосницькій початковій школі... Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють, і тому їм здається, що я відмінник". Повага до книжки, прищеплена ще дідом, викликала у Довженка-школяра палке бажання мати свою бібліотеку, і малий почав скуповувати книги, хоч і не завжди натрапляв на вартісні художньо. Любов до книги збереглася й у зрілі роки: "Його квартира складалася з трьох кімнат. Одна з них вся заставлена стелажами..."