Київо-Могелянська Академія

І. Гізель вважає людську совість основним критерієм розрізнення добра і зла. Такий висновок грунтується на ідеї «самовладання» людини. Іншим критерієм добра і зла, за І. Гізелем, є людський розум. У. М. Козачинського також існує чітка думка про те, що найважливішими з людських прав є право бути собою, жити за власною волею, право на свободу совісті, приватної власності, право вибору. Там, деці права зникають, нема підстав говорити про свободу. Подібні думки знаходимо й у Феофана Прокоповича, кот­рий пише, що сваволя —це така «властивість розумної ду­ші, зокрема волі, коли є всі умови для діяння, може діяти чи не діяти, робити те чи інше. Слово «вільний» означав щось звільнене, нічим не зв'язане».В етичних курсах викладачів Києво-Могилянської ака­демії відчувається глибокий інтерес до внутрішнього світу, людини в усій його багатогранності, співчуття людським пристрастям, розуміння величі людського розуму, духу. Все Це сприяло звільненню людини від аскетичної церковної моралі. Впевненість у тім, що здобування і поширення знань, гарне виховання можуть зробити людину гідною поваги і честі, підкреслює загальну світськи раціоналістичну спрямованість умонастроїв нової суспільної верстви, що народжувалася і міцніла. У дусі нової, тепер уже буржуазної моралі, стверджується, що кожна людина, незалежно від її походження, має право на щастя, яке полягає не у відреченні, втечі від земних благ, а, навпаки, — в сумі всіх чеснот і благ, що не суперечить людській природі. Людина у своїх діях вільна, як Бог, стверджують київські професори їх етика — це етика доби становлення капіталізму, В ній ще не звучить мотив трагізму людської свободи. В цей період історії вільна, розкріпачена, залежна від свого розуму та усіляких інших чеснот людина ще йде по висхідній.

З позицій гуманізму вчені академії виступають проти всілякого насильства над людиною. Зокрем, І. Гізель звинувачує панівну верхівку в порушенні прав підданих, знущанні над ними. У його книзі «Мир з богом чоловіку» аналізуються зловживання в державних установах, безчинство чиновників, суддів тощо. Це свідчить про те, що київські викладачі були добре обізнані з тогочасним суспільним життям і бачили в моралі силу, яка покликана стати важливим чинником досконалості земного життя. І. Гізель вважав, що мораль може встановити гармонію між людиною і суспільством, апелюючи до їх розуму, свідомості, мудрості. Він вірив, що людина стане морально досконалоюі щасливою у цьому світі, розцінював людину не з точки зору християнської любові до ближнього, а як гуманіст, що возвеличував її, робив її господарем своєї долі і воді Тенденція розриву між світською мораллю та релігією значно поглиблюється в курсах етики XVIII ст. Ф. Прокоповича, С. Калиновського, М. Козачинського, С. Кулябки.

Професори Києво-Могилянської академії робили спроби, як і інші філософи XVII—XVIII ст., нівелювати супе­речність між вільною волею людини і божим провидінням. В своїх курсах вони критикували ілюзорну свободу волі, проповідувану томізмом, який стверджував, що добра воля людини залежить від Бога, а за вчинки відповідає сама людина, а не Бог. Як же в такому разі відповідати за свої вчинки, коли твоя воля без підтримки Бога не існує? Вихо­дить, що теорія «божого провидіння» позбавляє поведінку людини об'єктивної обгрунтованості. В етичних курсах київських учених мова йде про людину, особистість, яка. керуючись своєю волею і розумом, здатна творити добрі справи і свідомо йти до своєї мети. Г. Кониський стверд­жує, що «свобода дій людини є не що інше, як самовіль­не судження волі чи можливість вибирати з того, що сто­сується мети».

Викладачі академії засуджують апатію, безпристрас­ність стоїків. Стоїцизм, вважають вони, не гідний розумної людини, він вбиває в ній усе найкраще.

Етика в Києво-Могилянській академії грунтується на раціоналізмі. Професори академії намагаються наблизити її до реального життя. Покликанням людини вони вважають перетворення світу, створеного Богом. В академії панівною тенденцією курсів філософії був деїзм: за Богом визнавав­ся акт творення світу, але після цього Бог позбавлявся права цим світом управляти, бо це повинна була робити вже людина, наділена розумом, свідомістю і волею.

В етичних курсах викладачів академії спостерігається прагнення не просто коментувати моральні норми, а зробити мораль дієвою силою вдосконалення суспільства.

У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів починючи від аристократів, таких ,як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією, цей навчальний заклад мав свої філії—в 1632р. в Вінниці на Поділлі, а в 1639р. в Гощі на Волині. З-поміж вихованців академії вийшло багато видатних вчених, поетів, драматур­гів діячів мистецтва. Серед студентів академії — діти майже всієї козацької старшини, хоч академія завжди була, як уже зазначалося, школою загальностановою, і на її ла­пах діти гетьманів сиділи поруч із дітьми козаків, селян і міщан.Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони при­носять західноєвропейську освіту і культуру (серед них Епіфаній Славинецький, Артемій Сатановський, Симеон По­лоцький), а також український вплив, який охопив усі сто­рони життя в Московії. Українці заснували в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчи­телів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст. на­бирали лише з самих українців. Під сильним впливом південноруської літератури починаючи з середини XVII ст. перебувала література великоруська, те ж саме спостері­гається і в малярстві, і в книгодрукуванні. «Земляки наші, опинившись у Москві, хутко занесли туди «ересь новую» — почали проповідувати у церквах. У Вкраїні це було зви­чайною справою, тоді як у Москві можна було якусь там проповідь хіба тільки прочитати із книжки. І з цього часу земляки наші придбали собі ворогів. «Заводите ви, ханжи, ересь новую, людей в церкви учите, а ми людей прежь сего в церкви не учивали, учивали их в тайне... Беса ви имеете в себе и все ханжи», — писав про дух українського вільно­думства, що пробивало догматизм великоруського право­слав'я, І. Огієнко.