Київо-Могелянська Академія

У прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ Посполита може знищити національне життя, культуру етносу, що католицькій експансії на схід слід протиставити свої власні національні духовні цін­ності, культуру, щоб відродити самосвідомість, зміцнити волю і дух народу до боротьби. Потрібні були свої школи, .підручники, вчителі, друкарні, письменники, вчені. Різні верстви населення залучалися до реалізації цих завдань Особливо великий внесок у захист і примноження націо­нальної культури зробили братства) Вони виникали як гро­мадські організації міщан, але поступово розширювали свою компетенцію, зокрема у питаннях суспільно-політич­них та культурно-просвітницьких. Братський рух поширив­ся спочатку на західних землях України (найстарішим було Львівське братство, засноване 1439 p.), а вже в пер­шій половині XVII ст.—на Волині і східних землях, охо­пивши всю Україну. Серед братчиків були високоосві­чені люди — «міщани з поривами і сумнівами, з прикмета­ми та недоліками людей Відродження та Реформації». Діяльність братств була надзвичайно плідною. Вони ви­соко підняли свідомість народу, дали в його руки могутню зброю—знання, в результаті чого з'явились талановиті творці, письменники, суспільні діячі. Діапазон їхніх науко­во-культурних запитів був надзвичайно широкий: від ан­тичної Греції до гуманістів ренесансної Європи. Духовне життя країни набирало, таким чином, глибокого й актуаль­ного змісту — окреслювалась нова культурна епоха, за своїм характером відповідна ренесансовій в історії світо­вої культури.

Культурне відродження України готували полемісти, серед яких Мелетій Смотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарія Копистенський, Христофор Філалет та інші. У цей період з'являються перекладені на «просту мову» «Євангеліє» білоруса Василя Тепинського, «Новий Заповіт» Валентина Негалевського із Хорошева на Волині, Пересопницьке Євангеліє». Ці переклади були непоодинокі, відомі й інші «учительні євангелія», перекладені на вросту мову».

Завойовує визнання ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти, яку обгрунтували Герасим Смотрцький, Іов Борецький, Стефан та Лаврентій Зизанії Петро Могила, Іннокентій Гізель та багато інших ук­раїнських просвітників.

У 1620 p. з допомогою козацтва відновлюється в Украї­ні митрополія і вся православна ієрархія, яку 25 років тому за Берестейською унією замінили уніатською. Це була подія величезної політичної ваги, і немала заслуга в цьо­му П. Сагайдачного, який розумів, що означає для народу віра у його визвольній боротьбі.

У цей же період в Києво-Печерській Лаврі згуртували­ся просвітники на чолі з Єлисеєм Плетенецьким, родом з Львівщини. Серед просвітників Києво-Печерського осеред­ку були відомі високоосвічені люди того часу: Тарас Земко, Памво Беринда, Захарія Копистенський, Олександр Митура, Філофей Казаревич та багато інших. Вони продов­жили традиції, започатковані в Острозі та Львові, які на той час перебували під впливом уніатства. Вчені готували і видавали букварі, граматики, словники, богословську лі­тературу, полемічну, історичну, мали свою велику бібліо­теку та друкарню. До середини XVIII ст. друкарня випус­тила близько 80 відомих на сьогодні книг, із них лише 12 — польською та латиною, всі інші — українською мовою.

У цей же час активно починає працювати Київське братство, до якого вступає разом зі своїм військом геть­ман Сагайдачний.Аналізуючи цей період, Д. Дорошенко писав, що «на­тиск римо-католицизму й викликана ним релігійна бороть­ба спонукали українське громадянство до самооборони і насадження в себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок. Вплив цієї просвіти поширюється на всі українські області, об'єднані тепер в одній державі. Тоді між Цією державою й її українським населенням вибухає в половині XVII віку гострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об'єднує всі верстви українського народу і перетворюється в справжню революцію». Далі читаємо: «І саме в цій боротьбі українського народу за соціально-економічну і політичну емансипацію виховується і скріплюється... почуття його національньої свідомості, яке було приспане за кілька віків життя в умовах чужої державності й чужих культурних впливів».

Київське братство з самого початку своєї діяльності за. снувало школу, яка поклала початок першій вищій щколі у Східній Європі. Київська братська школа мала латино-польське спрямування, що поєднувалося в окремих школах з елліно-слов'янським. Тобто українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань Заходу і Сходу через вивчення класичних мов. У Київській школі вивчали і користувалися польською, латинською, слов'янською руською (українською), грецькою, а також опановували програму «семи вільних наук». Спудеї (учні) школи вив­чали також арифметику, геометрію, музику, риторику, пое­тику, філософію, астрономію. Граматика, риторика, пое­тика та філософія названі серед книг, які повинна була видавати друкарня, «яко книги для ученія потрібні». Касіян Сакович, ректор і професор школи, був автором двох філософських книг — «Арістотелівські проблеми, або пи­тання про природу людини» та «Трактат про душу», що свідчить про високий рівень як викладачів, так і учнів, котрі знали Арістотеля, Платона, Вергілія, Овідія, Ціцерона та інших філософів. Спеціального богословського кла­су в школі не було — це було прорегативою вищих шкіл.