Київо-Могелянська Академія

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ ЯК ОПЛОТ ВІЛЬНОДУМСТВА В УКРАЇНІ XVII—XVIII СТ.

У культурному надбанні українців Києво-Могилянська академія була, є і залишиться явищем, яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самосвідомість і прагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянська академія виконувала роль освіт. нього і культурного центру не лише в Україні, а й у Схід. ній Європі. Та роль академії у культурному житті України не можна обмежити лише цим. Вона мала ще одну історичну цінність—академія заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII—XIX ст., її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна академія, чис­ленні школи та колегіуми, Слов'яно-греко-латинська ака­демія в Москві, Академічний університет в Петербурзі, шко­ли в Росії, Білорусі, Сербії.

Її випускники займали високі пости у Війську Запорізь­кому, творили Гетьмансько-козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського великодержавного шовінізму, академія продовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками, що живили національну самосвідомість і заперечували будь-які спроби довести другосортність нації.

Академія з'явилася не за наказом згори, а була створе­на волею самого народу. Вона увібрала в себе дух народу, а потім і сама живила його. На академію мав величезний вплив загальноєвропейський історичний процес, який обу­мовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися у формуванні ранньої просвітницької думки, а також в організаційній побудові української .вищої шко­ли, у змісті та обсязі предметів, що в ній вивчалися і давали завершену гуманітарну освіту — апробовану в Європі систему «семи вільних наук».

Але, зазначаючи цей момент, необхідно пам'ятати, що освітня і суспільна думка України мала власні традиції, що йшли від часів Київської держави. Україна за доби Київської Русі мала всі передумови для того, щоб у ній проросли перші паростки свободи, її церква була незалеж­ною від держави, а сама держава децентралізованою. тут не було ні імператора (царя), ні короля (або великого кня­зя), що міг би узурпувати церковну владу. Церква стояла над державою і могла зажадати від носіїв князівської влади підпорядкування деяким ідеальним основам не тільки особистому, а й у державному житті. Князь на Русі не мав усієї повноти влади. Він ділив її з боярами, дружи­ною, вічем.

Демократизм засад державного і громадського життя Київської Русі в Могилянській академії виявився в «демократичних засадах її організації, у всестановості, виборності професорів, підвищеній увазі до національних мов —словянської й української, у виробленні основ власної історіографії, переосмисленні світових філософських концепцій. Все це відігравало важливу роль у загальнонаціональному відродженні», — зазначає 3. І. Хижняк.

Києво-Могилянська академія з'являється в період пер­шого українського культурно-національного відродження, що тривало майже два століття. Культурні зрушення в цей період відбуваються під впливом соціально-економічного розвитку, а також політичних та ідеологічних процесів, що стали особливо інтенсивними в другій половині XVI ст. Зростала кількість промислових та ремісничих підприємств — за деякими даними, у 60-х роках XVI ст. їх налічува­лося близько тисячі. У XVII ст., після революції 1648 p., була скасована велика власність, і землю поділили між малими господарствами. Це підняло продуктивність праці в сільському господарстві, стимулювало поширення засів­ної площі, зокрема шляхом «займанщини». Місцями госпо­дарство набирало промислового характеру. Промисловість-мала осередки в містах та у старшинських маєтках. На по­чатку XVIII ст. з'являються перші мануфактури. В Україні формувалася європейська система капіталістичного госпо­дарства, причому на Лівобережжі цей процес відбувався значно інтенсивніше, ніж на решті території України. Тут налічувалося близько 200 міст і містечок. Чимало з них ко­ристувалися магдебурзьким правом. Ці зміни в господар­ському житті України не могли не відбитися на розвитку науки і культури.Проте, слід підкреслити, що одним із важливих чинників, які обумовили перше національно-культурне відрод­ження, було іноземне поневолення. (Полонізація України Реччю Посполитою призвела до приниження ролі українсь­кі мови, звичаїв, православ'я тощо. Особливу надію чу­жинці покладали на церкву, сподіваючись з її допомогою остаточно поневолити українців. П. Куліш у статті «Про причини взаємної ворожнечі поляків і українців в XVIII віці" писав, що «причиною боротьби українців проти поляків Цей період були шляхетські погляди на народ: козаків і селян уважано за нижчі істоти, над якими шляхта й пани могли знущатись, скільки хотіли. Отже, боротьба велась із-за ображеного почуття людської гідності. На грунті польської державності зустрілись дві цілком протилежні по свойому світогляду народності, одна репрезентувала погляди аристократичні, друга демократичні.) Виявилось, що, існувати вкупі в одних умовах вони не можуть». Ополячилися і окатоличилися шляхетські українські родини - Збаразькі, Заславські, Вишневецькі, Хоткевичі, Калиновські, Огінські та ін. Усе, що було колись рідним, своїм, природним і дорогим, тепер здавалося мужицьким, другосортним застарілим, осоружним. Згасала національна свідомість. М. Грушевський писав про ті часи: «І почуття безпорадності обіймало українське громадянство. Здавалося що перед цим натиском польської державності, польської культурності, польської національності виходу немає,і ук­раїнству прийдеться тільки тихо коритися непереможному процесові».