Київо-Могелянська Академія

Іов Борецький, перший ректор школи, вважав, що ос­віта і виховання мусять бути цілеспрямованими. Молоді слід прищеплювати гідність, прагнення виборювати пра­во бути господарями на своїй землі.

У різні часи школу очолювали Мелетій Смотрицький, автор «Граматики», Хома Євлевич, Касіян Сакович, автор «Віршів на жалостний погреб...». «Вірші...» Саковича — живе свідчення патріотичного виховання в Київській шко­лі, її народного характеру. Школа вчила любити свою ві­ру, її традиції, народну культуру, вольності. Школа гідно протистояла польським католицьким та езуїтським шко­лам, що розповсюджували католицизм.

У 1631 p. Петро Могила заснував Лаврську школу, яка за обсягом предметів, що вивчались, і структурою була по­дібна до польських та західноєвропейських колегій. Викла­дали в Лаврській школі викладачі, які «навчалися в ака­деміях латинських Польщі, Литви й Відня». Філософію викладав ректор Трохимович-Козловський—вчений і духовний діяч. Сильвестр Косов, прихильник «польсько-латинського напрямку» в навчанні, викладав поетику і риторику.

Стефан Почаський, один із засновників Слов'яно-греколатинської академії в Молдові, викладав риторику.

Боячись, що Петро Могила може підкорити справу ви­ховання молоді винятково релігійним потребам, та турбую­чись про європейську орієнтацію школи з перевагою ла­тинської та польської мов, братчики Києва ставлять перед Петром Могилою вимогу об'єднати Лаврську школу з Києвською братською школою і віддати її під управління ви­борних старост.

Повне об'єднання шкіл відбулося 1632 p. Про цю по­дію схвально відгукнулися козаки, пообіцявши Петрові Мо­гилі школу «твердо захищати від всяких неприятелів, противностей і перешкод, міцно боронити, заступати й за них до самої смерті стояти».

Об'єднана школа спочатку діяла під назвою Колегії. Відомо, що колегіями в Західній Європі називалися школи вищого типу. Об'єднана школа не відразу стала вищою школою, її становленню прислужилися досвід викладачів обох шкіл, підтримка різних суспільних верств населення, політичний талант П. Могили, його освіченість і автори­тет у тодішньому суспільстві.

Петро Могила заснував Колегію як навчальний заклад, що був доступний і для неімущих студентів. Він збудував для них при Колегії бурсу, посилав за власний кошт здіб­них молодих людей здобувати освіту за кордоном з умо­вою повернення в Колегію. У Польщі боялися, щоб Коле­гія не стала ідеологічним центром відокремлення України від Польщі, а тому на шляху до рангу вищого навчального закладу перед Колегією поставало багато перешкод. Попри все Петро Могила зумів зберегти Колегію як навчальний заклад, що не перетворився на закритий заклад для імущих, не втратив національних освітніх традицій.Київська Колегія стала тією вищою школою, яка не по­купалася своєю структурою, змістом навчальних програм, Рівнем освіти вимогам європейських вищих закладів. Тут глибоко шанували вітчизняну історію, культуру, традиції, мову, навчали студентів пишатися своїм родом та походженням, усвідомлювати свою приналежність до українського народу, захищати своє право бути рівним і вільним серед інших народів. У Колегії стежили за тим, щоб національні традиції поєднувалися з досягненнями європейської наукової та освітньої думки.

У духовному житті України друга половина XVII ст. була періодом оформлення світогляду Просвітництва, активного засвоєння та осмислення вікових надбань західноєвропейської культури, звернення до ідеї залежності суспільного прогресу від поширення освіти. Про те, що в Києво-Могилянській академії утверджувалася в цей період атмосфера вільнодумства, свідчить хоча б викладання у ній філософії) Кожен професор філософії повинен був виробити собі свій оригінальний курс, до цього його навіть зобов'язував статут академії. І хоч філософія в академії була по­в'язана з теологією як системою домінуючих принципів і мала схоластичний характер, це була вже інша схоластика. Феофан Прокопович, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, Георгій Кониський прагнуть зрозуміти картезіанську філософію, намагаються тлумачити основні питан­ня натурфілософії у дусі науки нового часу, а Амвросій Дубневич називає Декарта фальсифікатором філософії Арістотеля, Фоми Аквінського, не визнає його авторитету в галузі філософії.

Такий різнобій в оцінках авторитетів, суперечливі орі­єнтації в поглядах професорів академії свідчили про «по­стійну боротьбу думок, різкі контрасти й пошуки істини, відображаючи суть вітчизняної натурфілософії того періо­ду». Просвітництво як антипод схоластики виходить з його прагнення відкрити істину через аналіз досвіду і нау­кових фактів. Й. Кононович-Горбацький та І. Гізель нама­гаються знайомити студентів з філософією античного світу, з основними напрямами філософії середньовічної, прищеп­люючи своїм слухачам філософську культуру і створюючи передумови для самостійного мислення. Оригінальні курси філософії залишили після себе такі професори, як Христофор Чарнуцький, Платон Малиновський, Амвросій Дубне­вич, Стефан Калиновський, Йосип Туробойський, Мануйло Козачинський та ін.