Творча діяльність Олександра Довженка
З цими снами перегукуються і листи. «Ой пташечки, голубоньки, - пише він за два роки до смерті, - візьміть мене на крилонька, понесіть до сонечка... Не летять до мене пташки, тільки сум пливе за водою з Десни на дубах... Тихенько одними кінчиками пальців одриваюсь од землі і лечу до Вас на річки, на озера».У підтексті цих високопоетичних рядків - чиста, висока трагедія великої людини, спланована лютими ворогами України і виконана по-садистському від початку до кінця. Нема прощення катам Довженка!
'Посилюючи трагедію митця, поглиблюючи і так жахливий його стан, про Довженка у Києві пускали всілякі поголоси:
мовляв, «сам покинув Україну, «пристроївся» в білокамінній, «слуга кремлівських лицемірів». А насправді? Слухаймо ж:
«Я не член Комуністичної партії... Я не бачив там чистих рук... нехай мерзота... робить своє каїнове діло... прокльони на голову Сталіна були безупинні і повні страждань і розпачу за те, що той був головною причиною невимовного геноциду щодо українського народу».
Україна споконвіку віддавала Росії своїх кращих синів, віддала вона і Довженка. Ось уривки із статей-відгуків українських літературознавців на кіноповість «Україна в огні», яку, до речі, тоді ніхто з них не читав, бо опублікована вона була аж через 22 роки
1) «Довженко припустився найгрубіших політичних викривлень, ставши фактично рупором глибоко ворожих радянському ладові, партії і народові ідей».
2) «Довженко зазнав найтяжчого ідейного і творчого краху, який тільки може спіткати митця. Ставши на антиленінські позиції.., дійшов до ворожого наклепу на радянський народ».
3) «Нерозуміння історичної перспективи... багато в чому збіглося з «концепцією» ворожого табору».
4) «Довженко відійшов від ленінсько-сталінського розуміння світу, процесів Вітчизняної війни. Його творчість стала спотворенням дійсності, паплюженням нашого народу».
Отаким чином самі «землячки» змусили Довженка замовкнути у половині слова. Був він великий, на виду в усіх, тому й оскаженіло, з люттю давили його за прикладом Сталіна та Берії і великодержавники-шовіністи, і доморощені яничари, які, за словами самого митця, мов навіжені кричали:
«Розіпніть його, розіпніть його! Ненавидьте, зневажайте! Іменем великого бога, отця нашого (себто Сталіна - Б, С.) розіпніть його! Не своїм іменем, бо в нас його нема, іменем соратника».
Разом із забороною кіноповісті «Україна в огні», про що далі йтиме мова осібно й докладніше, Довженко був знятий з посади художнього керівника Київської кіностудії, вигнаний з комітету по сталінських преміях, звільнений від усіх громадських доручень. Одне слово - Сталін життя не відібрав, але і жити не дав. Щоб перенести всі тортури, треба було мати залізні нерви, кам'яну душу, а головне - серце раба. В Довженка не було ні першого, ні другого, а третього й поготів. Проте він мусив жити в цьому потворному вовчому царстві вождів-сатрапів та їх мерзенних лакеїв. У ці невимовне тяжкі для геніального митця роки він молився і сам створював своєрідні молитви. Ось одна із них, сповнена християнського гуманізму й милосердя.
«Доле, пошли мені силу. Дай мені мужність проливати на чужині кров свого серця, як благотворну росу, і всміхатися крізь сльози. Не спустош моєї душі. Піднеси мій дух до високості прощення всіх... Щоб не впав я у відчай. Щоб не прокляв нікого ні за що, щоб до самої смерті проніс палку любов до найдорожчої у світі моєї батьківщини, до народу. Не одніми в мене творчості, все інше одніми, моя вкраїнська доле».
І до Бога він молився. Хай із запізненням, аж на 50-му році життя, але він визнав найвищу силу і найбільшу святість:
«Я почав молитися Богу... Він є. І став я думати, що страшно і вбого на світі, коли його нема... Бог в людині. А повна його відсутність - се великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. До божественного в собі... До безсмертного».
Отже, Довженко був віруючим. Дотримувався він і релігійних обрядів. «Сьогодні Паска, - записує він у щоденнику. - Найпоетичніше свято людей... свято весни, свято тепла, свято оживання житла, роду — народження, продовження. Сонце грало і все радувалося, і всі люди у цей день були незвичайними... Свято над святами!» Як син, він сердечно вітає листом з цим святом свою неньку: «Христос воскрес! Я посилаю Вам, мамо, свій сердечний привіт і поздоровлення з празником Паски».