Динаміка населення земної кулі

Демографічна політика, криза і демографічний вибух.

Демографічна політика - цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності. Політика в царині смертності зазвичай є складником соціальної політики щодо охорони здоров'я населення. Заходи в царині народжуваності можуть бути спрямовані на підвищення її, збереження на існуючому рівні або зниження. Більшість країн світу має такі спільні цілі: зменшити приріст населення, поліпшити здо¬ров'я й харчування, збільшити технічні потужності й ліквідувати бідність. Планування сім'ї, як засіб регулювання чисельності всього населення, прийнято урядами декількох країн: Китаю, Індії, Індо¬незії, Шрі-Ланки та ін. Таїланд успішно знизив приріст із 3,1% у 1960-х pp. до 1,9% у 1980-1989 pp. А втім, уряди деяких країн і католицька церква до ідеї регулювання приросту населення став¬ляться негативно.Демографічна криза - глибоке порушення відтворення населен¬ня, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч¬ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обез¬люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове¬дінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто¬го відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух - різке прискорення кількісного зростан¬ня світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це при¬водить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит¬ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи¬сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем¬пами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви¬щує 1,8-2,0%.

Демографічний вибух - явище тимчасове; з розвит¬ком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворен¬ня населення поступається місцем основному, і демографічний ви¬бух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що роз¬виваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подо¬лання перехідного характеру відтворення населення. Процес демо¬графічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до ста¬ну, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, - не раніше середини XXI ст.

Розміщення населення.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцент¬ровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в східній півкулі, 60 % ¾ в помірному поясі північної півкулі, більш як 50 % ¾ на низовинах і майже 1/3 ¾в приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва. (Див. дод. ст. 29 мал. 4 ).

Найгустіше заселені території давнього зрошувального землеробства: острів Ява, долина Нілу, Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, дельти річок півострова Індокитай, Японські острови, де густота населення місцями перевищує 300 чоловік на 1 км2. Густо заселені також оазиси аридної зони, старопромислові ра¬йони Європи, сходу Північної Америки (понад 200 чоловік на 1 км2) та узбережжя Південної Америки, Африки, Австралії, що пов'язано з історією їх освоєння.

Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоеності певного типу природного середо¬вища, задіяності його в господарській діяльності. (Див. дод. ст. 28 табл. 2 ). Так, середня густота населення на Землі в 1975 році становила 29 чоловік на 1 км2, у 1987 ропі ¾ 38, у 1994 році ¾40 чоловік на 1 км2. Густота населення в різних частинах світу неоднакова ¾ від З чоловік на 1 км2 в Австралії до 130 чоловік на 1 км2 в Азії. Найгустіше заселена Євразія ¾ 105 чоловік на 1 км2. Найбільша густота населення в Бангладеш (1200 чо¬ловік на 1 км2). Втричі меншу, ніж в Євразії, середню густоту населення мають Ла¬тинська Америка та Африка ¾ 43 чоловіки на 1 км2. В Латинській Америці найгустіше заселені острівні центральноамериканські держави.

За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Але єдиного для всіх країн критерію віднесення того чи іншого поселення до міського немає, що значно ускладнює порівняльний аналіз. Критерій міста закріплюється законодавче в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чо¬ловік в Японії.