Динаміка населення земної кулі
Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон¬флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.
Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на:
а) еміграцію ¾ виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період;
б) імміграцію ¾ в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.
Зовнішні міграції населення найбільшого розмаху набули в добу капіталізму. Після Другої світової війни головним районом притягання робочої сили стала Західна Європа. Великий район імміграції сформувався в нафтодобувних араб¬ських країнах Близького Сходу.
У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста¬ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої кваліфікації, яким створюють кращі умови роботи і виплачують високу зарплату.
Нині найбільші міграційні потоки спрямовані у США ¾ з країн Латинської Америки, в Європу ¾ з країн Азії і Африки. Багато людей виїжджає з країн СНД і Центральної Європи в Західну Європу, Північну Америку, Ізраїль.Для всіх країн світу характерною рисою є зростання масштабів внутрішніх міграцій і насамперед з сільської місцевості в міста, особливо великі та столичні. В результаті темпи зростання сільського населення уповільнились, а темпи зростання міського ¾ прискорилися.
Природний рух населення - це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування ме¬ханічного переміщення( Див. дод. ст. 26 мал. 1). Природний рух населення характеризуєть¬ся абсолютними та відносними показниками. Серед абсолютних по¬казників основним є природний приріст (спад) населення, серед відносних - коефіцієнт природного приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього показника населення за конкретний період); його обчислюють і як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності (зазвичай у проміле). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання народжуваності та смертності. У 1985-1990 pp. величина загального коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік складала 17,3%, до кінця століття вона становитиме приблизно 14%. Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 90-х pp. пере¬вищував 20%. Найвищий середньорічний приріст населення ха¬рактерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.
Народжуваність населення - це процес дітонародження в пев¬ному поколінні людей або в сукупності поколінь - населенні. Для характеристики народжуваності використовується система показ¬ників: загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 жителів, що вимірюється у проміле), вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими у матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку), сумарний коефіцієнт наро¬джуваності, що розраховується як сума однорічних вікових кое¬фіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з розрахунку на одну жінку), та ін. У 1985-1990 pp. загальний коефіцієнт народжу¬ваності в світі становив 27,1% (у 1960-1965 pp. - 35,6%), в Аф¬риці - 44,7, Латинській Америці - 29,1, Північній Америці - 15,0, Азії - 27,6, Європі - 13,0, Австралії та Океанії - 20,1%. У більш розвинених регіонах він становив 14,6, у менш розвинених - 31,0%.
Смертність населення - процес вимирання покоління. Це масовий процес, що складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність характеризують такі показники: загальні коефіцієнти смертності (тобто число помер¬лих із розрахунку на 1000 осіб), віковий коефіцієнт смертності, показ¬ник дитячої смертності з розрахунку на 1000 новонароджених тощо. Майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: на першому місці серцево-судинні захворювання, потім - новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки. Досить високою є частка хвороб органів дихання (переважно у дітей і людей похилого віку) та органів травлення. У 1985-1990 pp. смертність у світі становила 3,45%, в Африці -6,2%, Латинській Америці - 3,55, Північній Америці - 1,81, Азії - 3,48, Європі - 1,72, Океанії - 2,51; у більш розвинених регіонах - 1,89, менш розвинених - 3,9%.