Економічне районування та територіальна структура н-г України

Така мережа економічних районів існувала до 1990 р. Після розпаду СРСР, в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих еко¬номічних районів втратила своє призначення. Вона не могла за¬безпечити більш диференційованого підходу до розвитку і роз¬міщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України.

В 90-х роках вченими України запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. Однак їх основним недоліком було недостатнє наукове обгрунтування та неповне врахування реально існуючих економічних взаємозв'язків. У за¬пропонованих варіантах мереж економічних районів економіч¬ними районами України визнаються території, які раніше були названі об'єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного макроекономічних районів в системі союзно¬го поділу праці.

По суті адміністративні області виключаються із складу одно¬го економічного району і включаються до складу іншого, нерідко необгрунтоване виділеного. Це стосується, зокрема, виділення Центрально-Українського району шляхом об'єднання Черкаської і Кіровоградської областей. Територія вказаних областей дійсно є центрально-географічною частиною України, але за системою взаємозв'язків, що склалися, вона не є економічним районом. Достатньо відзначити, що до 1954 р. Черкаська область перебу¬вала у складі Київської області і досі має тісні виробничі і неви¬робничі зв'язки з Києвом. Кіровоградська область не має спіль¬ного економічного ядра з Черкаською областю; вона має тісні економічні зв'язки з Кривбасом і є складовою частиною терито¬ріально-виробничого комплексу Дніпропетровської і Запорізь¬кої областей.

Виходячи з наукових основ економічного районування, ви¬кликає сумнів доцільність необгрунтованого виділення Полісько¬го району у складі Волинської, Рівненської, Житомирської і Чер¬нігівської областей. Необхідно враховувати ту обставину, що Полісся - це природна зона, а природний фактор хоч і має важ¬ливе значення, не може бути основним районоутворюючим фак¬тором в економічному районуванні. Крім того, Київська, Жито¬мирська, Чернігівська і Черкаська області - це нерозривні скла¬дові великого територіально-виробничого комплексу, що знахо¬диться в зоні інтенсивного районоутворюючого впливу Києва, мають з ним тісні багатогалузеві зв'язки (виробничі, транспортні, інфраструктурні).

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у та¬кому складі:

Донецький (Донецька, Луганська області);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоград¬ська області);

Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівсь¬ка області);

Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаїв¬ська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чер¬нівецька області).Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районуван¬ня, але разом з тим, на нашу думку, не позбавлений певних недоліків. Насамперед це стосується виділення Поліського району, про що йшлося вище. З точки зору географічного визначення, не¬вдалою є назва Східного району. В усіх варіантах попередніх мереж і економічного районування він був названий Північно-Східним.

Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економіч¬них районів України.