Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище

Взагалі результати вступу до СОТ для економіки України в цілому та для її аграрного сектора зокрема багато в чому визначатимуться зобов’язаннями, які візьме на себе держава у процесі приєднання.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією в рамках СОТ регулюється прийнятою у результаті Уругвайського раунду переговорів Угодою про сільське господарство, що передбачає переведення всіх нетарифних бар’єрів щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи і визначення їх верхньої межі; поступове зниження імпортних тарифів; скорочення внутрішньої підтримки та експортних субсидій для сільського господарства.

Заходи внутрішньої підтримки сільського господарства за їхнім впливом на виробництво класифікуються на три групи: “зелений кошик”, “блакитний кошик” та “жовтий кошик”. Заходи, які належать до двох перших груп, вважаються такими, що не мають стимулюючого впливу на виробництво і не підлягають скороченню. На відміну від цього, заходи, які належать до “жовтого кошика” і визначаються як сукупний вимір підтримки сільського господарства, мають стимулюючий вплив на виробництво й “викривляють” торгівлю, тому підлягають скороченню.

Мінагрополітика України на переговорах щодо вступу відстоюватиме обсяги сукупної прямої підтримки галузі в розмірі 1,38 млрд. дол. США на рік, визначені за розрахунками базового періоду 1994–1996 років, про що уже неодноразово висловлювалося на багатосторонніх переговорах. Цю підтримку необхідно скоротити не менше як на 13% протягом десяти наступних років.

Слід зазначити, що в Україні загалом існує значно нижчий рівень державної підтримки сільського господарства, ніж у розвинених країнах. Видатки на зазначені цілі останніми роками становили близько 0,5 ВВП, тоді як в Угорщині – 1,8, Японії та ЄС – по 1,7, Чехії – 1,6, США – 1,5, Канаді – 1,3, Росії – 0,8%. З розрахунку на душу населення субсидії були: в Японії – 566 дол., США – 350, ЄС – 336, Канаді – 163, Угорщині – 111, Чехії – 100, Росії – 60, а в Україні – лише 3,3 дол. США. Розвинені країни загалом виділяють на підтримку конкурентоспроможності сільського господарства 1 млрд. дол. США щодня.

Досвід багатьох країн показує, що у витратах на внутрішню підтримку зростає частка заходів “зеленого кошика”. За даними Секретаріату СОТ, все більше країн віддають перевагу цим заходам, які практично не впливають на розширення аграрного виробництва, проте сприяють поліпшенню умов функціонування аграрного сектора. Тому для України було б доцільним збільшувати фінансування саме зазначених заходів.

Що стосується експортних субсидій для сільськогосподарської продукції, то Україна не використовувала їх у минулому і взяла на себе зобов’язання не використовувати в майбутньому. Взагалі із більш як 140 держав–членів СОТ – лише 25 пов’язані зобов’язаннями по експортних субсидіях, що дають змогу законно використовувати їх до певного часу.

Відмінності умов вступу в СОТ між учасникам Уругвайського раунду і країнами, які приєдналися пізніше, найбільш очевидні в галузі пропозицій щодо доступу на ринок. Причина у тому, що Угода про сільське господарство не містить детального опису вимог до лібералізації тарифів для нових претендентів. Тому в практиці рівень тарифних пропозицій країн-претендентів по конкретних продуктах потрібно узгодити у ході двосторонніх переговорів із зацікавленими членами СОТ.

Реально на двосторонніх переговорах у претендентів нині набагато менше свободи у встановленні прийнятних для них тарифних ставок на стратегічні продукти – зернові, цукор, молочні продукти тощо. Таким чином, зобов’язання щодо доступу на ринок для нових членів стали більш обтяжливими, ніж для країн, які вжне є членами СОТ.

Україна на даний час узгодила з Робочою групою СОТ понад 95% тарифних позицій по сільськогосподарській продукції. Залишилися неузгодженими близько 20 запитів, що в основному стосуються Польщі. Крім того, одним з проблемних питань, яке ще залишається неузгодженим, є встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю.Важливо, що для одержання членства у СОТ Україна повинна привести свою політику у відповідність з усіма без винятку умовами цієї організації. Тому вона має бути готовою до такої співпраці, насамперед щодо прискорення переходу до ринкової економіки та продовження інституційних реформ. Зокрема, це стосується створення умов для подальшого підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора.

Взагалі конкурентоспроможність є визначальним критерієм, що характеризує національну економіку і визначається нами через фактори ціноутворення, якості та ліквідності. Класично ці фактори розглядаються відносно чотирьох ієрархічних рівнів: держави, галузі, підприємства і товару. Розглянемо фактори конкурентоспроможності агарного сектора України.