Системи заходів захисту ґрунтів від ерозії лісівничими методами
Лісові породи: верба, тополя, лоза (вологолюбні). На підвищеннях — звичайні лісові породи (з урахуванням ТУМ і грунтово-кліматичної зони). Масивні насадження на крутих берегах уздовж річок створюють так, як масивні на крутосхилах, і надбрівкові лісосмуги — як прибалкові; також відповідні й підбір лісових порід та агротехніка.
Приклади (варіанти) схем змішування для лісосмуг навколо водойм і вздовж рік (прируслові й призаплавні): 1–2-й ряди (біля води) — чагарникова лоза (може бути (м.б.) три ряди); 3-й ряд (м.б. два ряди) — калина, маслина, обліпиха; 4-й ряд (м.б. два ряди) — верба (біла, плакуча); 5–10-й ряди (м.б. більше або менше рядів — з урахуванням ширини смуги) — чисті ряди тополі чергуються з рядами тополі плюс чагарник (м.б. ряди тополі з чагарником (або чисті) чергуються з рядами супутньої породи плюс чагарник); 11-й ряд (польове узлісся) — чагарник. Збільшуючи або зменшуючи кількість рядів у межах запропонованих варіантів, можна досягти необхідної ширини лісосмуг.
Особливості основної підготовки ґрунту для лісосмуг на зволожених місцях — без підготовки або часткова (смугами, площадками, ямками тощо); за достатньої вологості ґрунту подальшого його обробітку не практикують.
Господарська діяльність людини особливо відбивається на стані малих річок (неврегульований поверхневий стік та інтенсивна ерозія на водозбірній площі, гідромеліорація, спрямлення річок, будівництво, промисловість, знищення лісів тощо). Необдумані заходи загрожують самому їх існуванню.
Умова існування малих річок: широка екологічна програма їхнього захисту й оздоровлення. Серед них — врегулювання поверхневого стоку і система протиерозійних заходів на всій водозбірній площі. Лісомеліорація займає одне з найголовніших місць. Середня водоохоронна лісистість території водозборів повинна становити від 16% (Степ) до 40% (Полісся). Малі річки створюють великі ріки; вони — джерело чистої питної води. Перед меліорацією малих річок необхідно детально обстежити русла, заплави і всю водозбірну площу.
Характеристика малих річок. За даними В.Б. Орлівського, 1983, малі річки бувають: дуже малі — довжина до 25 км (до 10 км; 10–25 км) і малі — 26–100 км (26–50 км; 51–100 км). Поздовжній ухил — 1–3%. Площа водозбору — до 200 км2 (максимальна — 600 км2); довжина водозбору — 10–30 км, ширина — 5–20 км. Ширина заплав — 0,1–0,4 км (максимальна — 3–5 км). Ширина річок — 5–10 м; глибина: на перекатах — 0,1–0,3, на плесах 1–2 м.
Стійкість берегів русел залежить: 1) від допустимої швидкості потоку (0,3 м/с (чистий пісок) — 1 м/с (суглинки); 2) звивистисті (відношення довжини річки до довжини прямої; К=1,5–2); 3) потужності річок (витрати води, ухил, час роботи потоку). Спрямлення русел призводить до зниження стійкості берегів.
Вимоги до лісомеліоративних насаджень малих річок: вибір порід і складання схем змішування відповідно до ТУМ; повноцінні чагарникові узлісся; застосування різноманітних засобів підвищення протиерозійних властивостей лісосмуг уздовж річок щодо захисту їх від концентрованого польового стоку (гідротехнічні, лукомеліоративні тощо).Заходи щодо меліорації малих річок: 1) закріплення руслових берегів; 2) створення водоохоронних лісосмуг (прируслові, призаплавні, надзаплавні й надбрівкові); 3) кольматуючі насадження (мулофільтри); 4) масивні насадження — на крутих берегах і непридатних для сільськогосподарського виробництва землях, водоохоронні у верхів’ях річок.
Закріплення руслових берегів (пляжний укіс): 1) створення примеженної чагарникової смуги (три ряди лози: 1(1,5) на 0,5 (0,7) м; пагонами); 2) закріплення пляжного укосу “ромбічною сіткою”; кілки (верба, тополя) завдовжки 1м забивають у ґрунт (на 30 см) із ромбічним їх розміщенням (між рядами — 0,6–0,7, у ряду — 0,5 м). На ґрунт щільно укладають пучки (по 3–5 пагонів) верби (лози) по периметру створеної кілками ромбічної сітки; пучки притискують до ґрунту дужками лози (для кращого їх проростання); 3) вздовж брівки берега встановлюють живі плетені тини (верба, тополя, лоза); нижні кінці лози вдавлюють на 5–8 см у ґрунт; 4) закріплення зсувів; способи: а) безпечне відведення ґрунтових вод (за допомогою гідроспоруд); б) вбивання кілків (верба, тополя) через товщу зсуву в основний ґрунт на глибину 15–20 см (перед цим ломом (буром) роблять отвори з їх розміщенням 1 на 1 м); в) на заплесці (біля води) створюють деревно-чагарниковий екран (лоза, верба, тополя).
Лісосмуги на заплавних луках (Альбенський А.В., 1979; Харитонов Г.А., 1979). Лісосмуги опоясують луки і розділяють їх на клітки площею 0,8–2 га. Характеристика смуг: кількість рядів — 8–10; породи: верба, тополя, вільха, лоза, в’яз, ясен зелений, горобина, черемха, шипшина, калина, жимолость, що витримують тимчасове затоплення; тип культур — деревно-чагарниковий (у кожному ряду — деревна і чагарникова породи). Шляхом лісомеліорації продуктивність лук підвищують від 0,7 до 2 т/га сухої маси, а в поєднанні з докорінним поліпшенням — до 6–10 т/га.