Соціально-економічні чи природні передумови розвитку легкої промисловості

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисло¬вості України власним льоноволокном доцільно прискорити будів¬ництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі. [6]

Планується закінчити реконструкцію Луцького заводу синтетичних шкір. Це дасть змогу організувати виробництво конкурентоспроможних видів синтетичних шкір на тканій і нетканій основі і забезпечити потребу взуттєвої, шкіргалантерейної галузей промисловості.

Текстильні підприємства України вживають заходів для налагодження виробництва імпортозамінних тканин (камуфльовані, сорочкові) для забезпечення потреб силових структур.

Хімічна промисловість України має можливість вже нині використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкі¬ри, клею, підошов, ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Як і в попередні кризові роки, в легкій промисловості збереглася велика кількість проблем, пов'язаних із зростанням безробіття, триваючої заборгованності по заробітній платі, пенсіях, стипендіях та допомогах, низьким рівнем мінімальної і середньої заробітної плати і як результат - зниження платоспроможного попиту населення.Не зважаючи на об'єктивну необхідність підтримки в сучасних умовах зайнятості за рахунок комерціалізації населення та самозайнятості, в подальшому потрібно головну увагу звернути на продуктивність праці і її ефективність. Саме тут приховується головна загроза регресу. Особлива загроза для втрати кадрового потенціалу в промисловості. Необхідно здійснити санацію усіх робочих місць з тим, щоб кожне з них забезпечило зайнятому як мінімум вартість прожиткового мінімуму. Це дасть змогу привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, запобігти галопуючій диференціації в оплаті, ліквідації фіктивних робочих місць, зменшити приховане безробіття.

3.Принципи і фактори розміщення галузі

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закони розміщення виробництва -категорії того самого порядку, що й економічні закони розвитку суспільства, що обумовлено своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його значною територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Ця своєрідність зумовлюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил з географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов і ресурсів; значними регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різноманітним поєднанням галузей і виробництв промисловості та сільського господарства у районах і країнах; значними техніко-економічними відмінностями розміщення різних галузей і виробництв.

Закономірності розміщення виробництв - це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство на основі пізнання закономірностей формулює і втілює в життя певні принципи. Закономірності розміщення продуктивних сил є власне законами територіальної організації народного господарства.

Принципи - це лаконічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення визначення мети.

Принципами, які служать керівництвом до дії в народногосподарському будівництві, виражаються потреби певного історичного етапу. Інакше кажучи, це дії, свідомо спрямовані на більш повний вияв об'єктивних закономірностей розміщення продуктивних сил з урахуванням відповідних чинників.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

-наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;