Теорія походження релігії
Академічний теїзм використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює богословські теорії по¬ходження релігії. Але він визнає абсолютний пріоритет віри і не переходить межі, за якою починається справжня наука, а прагне досягти сучасного рівня розвитку людсь¬кого мислення, осучаснити релігію.
Наукові теорії походження релігії. Головна їх особли¬вість полягає у намаганні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності лю¬дини подолати свою залежність від зовнішніх сил.
Політико-державна теорія. Започаткована вона у V ст. до н.е. давньогрецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. її поділяв Лактацій (250—225 до н.е.), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гуманісти (ідейний напрям у культу¬рі Відродження, який обстоював право на існування неза¬лежної від релігії світської культури) та енциклопедисти (французькі мислителі-просвітники Дідро, Монтеск'є, Воль¬тер, Руссо та ін.), які брали участь у створенні «Енцикло¬педії» — першого твору, що систематизував тогочасні нау¬кові знання) XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошу¬канством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального су¬спільного спокою.
Євгемеризм. Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н.е.), який гадав, що релігія бере поча¬ток із вшанування й обожнювання найдавніших царів.Натуралістична (матеріалістична) концепція. Постав¬ши одночасно з євгемеризмом, вона ґрунтувалася на твер¬дженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. її прихильники вважали релігію фан¬тастичним відображенням світу в свідомості людей. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н.е.), який висунув гіпотезу про атоміс¬тичну будову світу, що є вічним і нескінченним, і тому не міг бути створений богами. Лукрецій Кар (прибл. 99—55 до н.е.) писав, що уявлення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спону¬кає їх на спорудження богам капищ. Одному з послідовни¬ків Епікура — римському письменнику Петронію (? — прибл. 66 н.е.) належить вислів: «Перших богів на Землі створив страх». Так думав і засновник матеріалістичної лі¬нії у філософії Демокріт (460—361 до н.е.), за часів якого було поширене твердження, що релігія виникла у давніх єгип¬тян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про це писали й історик Діодор Сицилійський (прибл. 90—21 до н.е.), письменник із сирійського міста Са-мосата — Лукіан (прибл. 120—180).
Натуралістична концепція походження релігії прижи¬лася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематеріалістів. Серед її прибічників — англійські філософи Д. Юм, Т. Гоббс, представники німецької класичної філософії — Г.-В.-Ф. Гегель, Ф. Ніцше, засновник «філософії життя» Л. Фейербах, представник марксистської філософії Ф. Ен¬гельс та ін.
Міфологічна теорія. її сповідував англійський лінг¬віст Макс Мюллер (1823—1900), який, вивчаючи мови дав¬ніх народів, зробив припущення, що релігія бере початок з міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Це було ударом по теологічній концепції, бо певною мірою заперечувало надприродне походження релігії. Концепція Мюллера мала хитку наукову основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окре¬мих племен до землеробства, а релігійні уявлення існува¬ли задовго до цього.
Міфологічну теорію походження релігій сповідували брати Грімм, О. Потебня та ін. Вона є своєрідним продов¬женням астральної теорії походження релігії, представ¬ники якої вважали її виникнення наслідком намагань давніх людей пояснити метеорологічні, астральні явища. Анімістична теорія. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновником її був англійський етно¬граф, релігієзнавець Е. Тайлор. Він вважав, що релігія сфор¬мувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (лат. anima, animys — душа, дух), який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями.
Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер виводить по¬ходження анімізму з ідеї «двійника»: первісна людина ба¬чила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. За іншими твердженнями, анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філософсь¬кому самозаглибленні. Анімістична теорія спонукала до ви¬знання розумових здібностей первісної людини.
З критики анімізму постала концепція преанімізму, згі¬дно з якою найважливішими чинниками виникнення ре¬лігії є переживання, емоції. Англійський учений Роберт Маретт (1866—1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивос¬тей, не пов'язану з матеріальними тілами, яка, однак, вияв¬ляється в них.
Теорія аніматизму. її висунули критики анімізму, стверджуючи, що анімізму передувало одухотворення ре¬чей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм — обожнювання природи. Теорію аніматизму активно поглиблювали етнографи В. Богораз (1865—1936) і Л. Пштернберг (1861—1927).