Теорія походження релігії
Богословсько-теологічні концепції. Теологія (teos — Бог, logos — вчення) — вчення про Бога і богослов'я — наука про уславлення Бога є історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися внаслідок нама¬гання пояснити, зрозуміти релігію «зсередини»; зробити доступними для віруючих загальні положення певної ре¬лігії, образи, втілені у священних книгах, догматичні фор¬мули. До них належать: догматика — системний виклад положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними, екзегетика (грец. ezegeomai — витлумачую, по¬яснюю) — тлумачення біблійних текстів, каноніка — тео¬рія церковного права та ін.
Якщо теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання, то релігіє¬знавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історич¬ному розвитку.
Богословсько-теологічний підхід до релігії — це по¬гляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збаг¬нути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна лю¬дина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим влас¬тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов'язані з відчуттям присутнос¬ті у житті Вищого начала. Реалізується він на основі ви¬знання абсолютності релігійного віровчення.Головне в богословсько-теологічному підході — о᬴рунтування та захист релігійного віровчення, визнан¬ня вічної цінності релігії для кожної людини і людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь прони¬зані ідеями, які відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особли¬вим феноменом, результатом взаємопричетності Бога і людини.
У процесі становлення теологічних пояснень окреслило¬ся два підходи у визначенні релігії: супранатуралізм та історична школа в теології. Супранатуралізм ґрунтується на визнанні існування надприродної, надрозумної субстан¬ції, а релігію тлумачить як «надприродне одкровення», «нестворюваний феномен». Але такий погляд вступає в су¬перечність із залежністю еволюції релігії від тенденцій суспільного розвитку. Саме на це звертали увагу представ¬ники історичної школи в теологи. Найвідоміший серед них німецький теолог, філософ, соціолог Ернст Трельч (1865— 1923) стверджував, що релігія є водночас суб'єктивним став¬ленням до Бога та об'єктивною історичною реальністю.
Згодом у теологічному релігієзнавстві заявили про се¬бе роз'єднуюча та об'єднуюча тенденції. Стосувалися во¬ни відносин суспільства і релігії. Представники роз'єдную¬чої тенденції стверджували, що суспільство і релігія існу¬ють як «самостійні величини», різняться між собою. Втілена у догматичному вченні суть релігії постає «вічни¬ми істинами», «позачасовими принципами», «надісторич-ним зерном». Соціальними аспектами наділені лише яви¬ща релігії, а також релігійні організації, установи. При¬хильники об'єднуючої тенденції стверджують, що релігійні ідеї та принципи неухильно оволодівають світською сфе¬рою, яка вже не є позарелігійною.
Теологічному підходові до релігії (погляду «зсереди¬ни») протистоїть філософський метод розуміння її (погляд «ззовні»).
Філософський аналіз релігії. Розглядаючи релігію з пев¬ної дистанції, філософія прагне з'ясувати загальні її прин¬ципи та закономірності, пізнати їх сутність. Вона сповідує критичний підхід до всього, у тому числі й до релігії. Філо¬софія є розгалуженою системою вчень, шкіл, течій, напря¬мів. Однією з них є релігійна філософія, яка, вдаючись до філософської методології, досягає такої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з ре¬лігійною філософією у XVII—XVIII ст. зароджується філо¬софія релігії — розділ релігієзнавства, завдання якого полягає у пізнанні, осмисленні природи, сутності й сенсу релі¬гійного феномену, ролі релігії у житті людини та суспіль¬ства, її тлумачення релігії виходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. Особливість фі¬лософії релігії полягає і в тому, що вона, будучи методоло¬гічною основою інших розділів літературознавства, водно¬час синтезує, узагальнює результати їх досліджень.
Одним із перших зосередився на філософських аспек¬тах релігії І. Кант, який вважав, що наукове знання про душу, Бога неможливе, але у своїй етичній концепції за¬стосовував ідеї душі та Бога. Філософський аналіз релігії домінував до середини XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід.
Наукові дослідження релігії. Відмінність між філо¬софським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослі¬дження. Предметною сферою філософії є дослідження дій¬сності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філо¬софія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії. Най¬суттєвіше для неї — як вирішується у релігії проблема духовного й матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну зі сфер су¬спільного життя у її взаємозв'язках та взаємодії: як фор¬мується релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки вони вироб¬ляють у людей; як діють релігійні організації; які функ¬ції виконує релігія в суспільстві.