Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови)
Найвiдомішою социнiанською школою вважається Ракiвська. Заснована у 1602 р., вона мала вищий ступiнь. Рiвень навчання був таким високим (протягом 36 рокiв тут працювало 18 ректорiв), що це дало пiдстави називати школу академiєю, “Сарматськими Афiнами”. Кiлькiсть учнiв у Раковi сягала у деякi роки тисячі осiб. Значний вiдсоток становили українцi й вихiдцi з України. У школi навчались дiти Чапличiв-Шпановських, Немиричiв, Любенецьких, Войнаровських, Гойських, Арцiшевських, Суходольських та iн. За традицiєю, перше мiсце тут посiдали гуманiтарнi дисциплiни. Латинську мову вчили за пiдручником вченого Матурiна Кордьєра i книгами Яна Амоса Коменського, польську — за граматикою Петра Статорiуса-Стоїнського. Головну увагу придiляли не стiльки її граматичним тонкощам, скiльки практичному вживанню, читанню, письму, живiй мовi27, вмiнню користуватися нею у буденному i суспiльному буттi. Загалом, вся програма Ракiвської школи була спрямована не на схоластичне оволодiння учнів певною сумою знань, а на виховання майбутнiх дiячiв громадського, передусiм, полiтичного життя (тому, до речi, неабияке місце у навчальній програмі відводили правничим наукам), носiїв передових захiдноєвропейських культурних традицiй.
Це, в свою чергу, вимагало широкої обiзнаностi учнiв з фiлософією та етикою. Вивчення цих предметiв було зумовлене особливостями самого социнiанства, яке переносило центр теологiчних проблем у фiлософсько-етичну площину, розвивало людинознавчу проблематику, висувало актуальнi соцiальнi питання. Тому цiлком закономiрна поява у навчальному процесi Ракiвської школи етичного курсу Яна Крелля “Першооснови етики”, побудованого на Арiстотелевiй “Нiкомаховiй етицi”, що наприкінці XVI ст. стала популярною у навчальних закладах Європи i розглядалася як засiб позбавлення цiєї науки опiки церкви28. Крелль, будуючи курс на домiнацiї свiтських моральних принципiв, запропонував гуманiстичне розумiння етики, надаючи їй практичнiшого, суспiльного значення, далекого вiд середньовiчної моральної аскези.
На таку ж широту претендувало у Ракiвськiй школi й викладання правових дисциплiн, які тiсно пов’язували з практикою полiтичного життя і знанням вiтчизняної iсторiї. Учням пропонували найпередовiші на той час твори ранньобуржуазних теоретикiв держави i права Гуґо Ґроцiя, Юста Лiпсiя, Жана Бодена, Нiкколо Макiавеллi.
I ще одна суттєва деталь — у Ракiвськiй школi запровадили, так би мовити, уроки трудового виховання. Кожен учень, незалежно вiд стану i родинних зв’язкiв, мусив оволодіти конкретним ремеслом, залучитись до фiзичної працi.
Пiсля нагального закриття Ракiвської школи у 1638 р. (через протидiю католицької церкви i на основi судового вироку), социнiани переносять шкiльну дiяльнiсть в Україну, насамперед на Волинь. Тут ще 1614 року у мiстечку Киселинi дiяв социнiанський навчальний заклад, до якого з Ракова переїхали основнi викладацькi сили: Матвiй Твердохлiб, Якуб Риневич-Гужановський (вiдомий пiд прізвищем Трембiцький), Лука Рупньовський. Ректором школи в Киселинi, що, як писав Станiслав Любенецький, “постала з руїн Ракiвської школи”29, був волинський шляхтич Євстахiй Кисiль, вiдомий письменник-полемiст. Цю посаду обiймали також Петро Стегман, Теодор Симонiс, Людвiг Ґолайзен, Ян Козмiус30. Киселинська школа намагалася продовжувати гуманiстичнi традицiї Ракiвської. Сюди приймали учнiв, незалежно вiд їхнього походження, адже, читаємо у трибунальському рiшеннi 1644 року про закриття школи, вона “млодзь розного стану... наукою блудною” заражала 31.Вiдома також социнiанська школа у Берiзку, де пiд ректоруванням Луки Рупньовського було вiдкрито фiлософське вiддiлення Ракiвської академiї. Добру славу на початку XVII cт. заслужила школа у Гощi, власностi київського каштеляна Гаврила Гойського. Вчителями у нiй були Теофiл Молiтор, Данило Дуроссiус, Войтех Коперiус i доктор медицини Соломон Палюдiус. Школа проiснувала до 1639 р. Цiкава деталь: вiдомий у Росiї старець Варлаам у творi “Извътъ”, описуючи юнацькi роки майбутнього московського царя Лжедмитрiя I (Григорiя Отрепьєва), згадує, що той навчався у Гощi. Сьогоднi цей факт остаточно доведено. Сам Варлаам i ченець Мiсаїл Повадiн у 1602 р. приїхали з Отрепьєвим, який видавав себе за Дмитра — сина Iвана Грозного, у Києво-Печерську лавру, а згодом — до Острога, де самозванець “набував книжної мудростi”. Однак тут вiн потрапив пiд вплив социнiанської пропаґанди i невдовзi “съехалъ в Гощею в городъ къ пану Госкому (Гойському.— В.Л.), да в Гощъ иноческое платiе съ себя скинулъ и учинился миряниномъ и учалъ в Гощъ учитися въ школъ по-латински, и по-польски, и лютеранской грамотъ...”32. Навчаючись тут, Лжедмитрiй заручився пiдтримкою социнiанських патронiв, i деякi з них взяли безпосередню участь в iсторичнiй авантюрi (відомій як Велика смута), поїхавши у 1606 р. разом з Отрепьєвим до Москви33. У цьому “арiанському посольствi” знаходимо українцiв з Волинi — Миколу i Стефана Росткiв34.
Випадок з Лжедмитрiєм привертає увагу, зокрема, практикою переходiв учнiв з одного навчального закладу в iнший, котра була типовою на теренах України зазначеного перiоду. При цьому чуже конфесiйне спрямування того чи iншого закладу не вважалося суттєвою перешкодою, коли йшлося про здобуття кращої освiти. Так, у Вiленськiй єзуїтськiй академiї у 1578 р. навчалося близько 700 учнiв, з них — третина протестантiв35. До социнiанської школи у Гощу вiддає свого сина службовий шляхтич князiв Острозьких Микола Зоря36. Протестантських педагогiв запрошують до православних шкiл. Досить вiдомий факт 1634 року, коли у цьому звинувачують префекта Києво-Могилянського колеґiуму Сильвестра Косова. В социнiанських школах працювали письменники i вченi, якi не належали до протестантського визнання. Наприклад, видатний польський поет Себастіан Кльонович, який був зв’язаний з освiтнiм колом социнiан у Люблiнi, викладав у Левартiвськiй школi.